Незмінним атрибутом Днів сатири і гумору імені Степана Руданського, які відбуваються на Калинівщині, є пісня «Повій, вітре на Вкраїну».
Її Степан Руданський написав у 1856 році в Петербурзі, під час навчання у медико-хірургічній академії, то ж у 2021 році поезії «Повій, вітре, на Вкраїну» виповнюється 165 років.
У нинішньому році через карантинні обмеження Дні гумору імені Степана Руданського не проводили. Це другий раз за сорокарічну історію свята, коли свято гумору не відбулося.
Але без виконання пісні «Повій, вітре, на Вкраїну» не обійшлося. Вона, як і у попередні роки, звучала біля пам’ятників Степанові Руданському у Хомутинцях та Калинівці.
Ба більше! У Хомутинцях, поблизу музею Степана Руданського, встановили пам’ятник пісні «Повій, вітре, на Вкраїну». На гранітних сторінках розгорнутої книги викарбувані слова однієї з найвідоміших поезій Степана Руданського, яка стала не лише символом туги за коханою, а й за Батьківщиною.
Колишня сільський голова, а нині виконувачка обов’язків старости Хомутинців Оксана Мудрик сподівається, що пам’ятник «Повій, вітре…» стане ще однією локацією, поряд з музеєм поета, пам’ятником, могилою батьків Степана Руданського, куди навідуватимуться люди, вшановуючи пам’ять великого земляка. Стане черговою складовою «Садиби Руданських» - місцевого туристичного об’єкта, задля якого переважно і приїжджають в Хомутинці люди.
Оксана Мудрик біля пам'ятника пісні
А ще Оксана Мудрик сподівається, що пам’ятник пісні «Повій, вітре, на Вкраїну» спонукатиме земляків глибше вивчити історію цього твору, зануритись у світ цікавих фактів, яких про цю пісню надзвичайно багато.
З часу написання «Повій, вітре, на Вкраїну» пісня стала народною.
Її часом називають світовим романсом з Поділля. Вона звучить чи не на усіх континентах. «Повій, вітре» була в репертуарах видатних українських співаків Івана Козловського, Бориса Гмирі, Анатолія Солов’яненка, Костянтина Огнєвого, прем'єра Київської опери Івана Шведова, соліста Большого театру Івана Жадана.
Як і багатьох відомих творів, у цієї пісні цікава і багата історія.
- Історія зберегла нам ім’я дівчини Степана. Це Марія Княгницька, - розповідає Оксана Мудрик. - Степан Руданський, навчаючись у Подільській духовній семінарії, жив деякий час на квартирі Маріїної матері — вдови-матушки Єлизавети Княгницької. У вдови було три доньки, між ними Марія була надзвичайної краси і, кажуть, мала добре серце й душу. За нею упадали Степан Руданський та його однокашник Іван Квартирович, обидва хотіли з Марією одружитися.
Але бути разом Степанові Руданському і Марії Княгницькій не судилося. Коли юнак замість Петербурзької духовної академії вступив до медико-хірургічної, мати Марії заборонила доньці й думати про Руданського.
Через рік Марія стала дружиною Івана Квартировича, однокашника Степана по семінарії та квартирі. Тоді й народився у далекому Петербурзі вірш «Повій, вітре, на Вкраїну».
Вірша «Повій, вітре, на Вкраїну» надрукували через п’ять років після написання. Рівно сто шістдесят років тому - 12 січня 1861 році, у дебютному номері першого українського журналу в Російській імперії «Основа». Разом з «Повій, вітре, на Вкраїну» в журналі надрукували ще одного вірша «Гей-гей, воли!».
Через рік у календарі «Львов’янин» на 1862 рік передрукували «Повій, вітре», що сприяло ширшій популярності твору Руданського.
А піснею вірш «Повій, вітре, на Вкраїну» став тоді, коли його поклала на музику Людмила Александрова. Крім «Повій, вітре, на Вкраїну», прославився ще один її романс — «Дивлюсь я на небо» на слова українського поета-романтика Михайла Петренка. Обидва романси аранжував для голосу й фортепіано Владислав Заремба.
«Повій, вітре, на Вкраїну» звучить на багатьох мовах. Його переклали на майже на сто мов світу. Польською "Повій, вітре" переклав Іван Франко, російською Павло Грабовський, вільний переспів поезії Руданського зробив данський письменник і вчений-славіст Тор Ланге. У 2003 році тому літературознавці Борис та Кость Хоменки видали книгу, де зібрали всі відомі переклади "Повій, вітре, на Вкраїну" мовами народів світу - всьо -114 текстів.
