«Моїй бабусі 92. Вона користується планшетом, зареєстрована у фейсбуку, читає новини, знає всі срачі. Коли дивлюся на неї, зовсім не проти прожити стільки ж».
Так українська письменниця і блогерка Євгенія Кузнецова в одному з інтерв’ю висловила захоплення своєю бабусею.
Її бабуся - Раїса Михайлівна Морозюк. Вона мешкає у Хомутинцях і справді користується планшетом, зареєстрована у фейсбуку і з нею на зв’язку, без перебільшення, цілий світ, адже частина родини мешкає у Хомутинцях, а частина розкидана по світу, але хоче знати, що діється у селі.
Раїса Морозюк
Раїса Михайлівна – з Кривого Рогу, у Хомутинцях народився її чоловік Андрій Морозюк. Тривалий час вони жили у Кривому Розі, Андрій Сергійович був на партійній та господарській роботі, мав радянські державні нагороди і медаль за заслуги перед Кривим Рогом. Якби таку медаль мали Хомутинці, то він, без сумніву, був би одним з перших претендентів на неї, адже багато зробив для села, особливо для його газифікації.
Як тільки Андрій Сергійович вийшов на пенсію, він разом з дружиною переїхав у Хомутинці і у власному будинку створили затишне родинне гніздо, де було комфортно подружжю Морозюків, їхнім дітям та онукам.
Будинок Морозюків у Хомутинцях
До того як вийти на пенсію, Раїса Михайлівна працювала у школі.
- Мені встидно зізнатися, але я не лише з Кривого Рогу, звідки наш теперішній президент, але я ще викладала в школі російську мову і літературу і переконувала дітей, що можна говорити «французским с друзьями, немецким с неприятелями, итальянским с женским полом говорить прилично, а русским со всеми оными говорить пристойно» і що «нельзя верить, чтобы такой язык не был дан великому народу», - напівжартома каже Раїса Максимівна, згадуючи вислови Ломоносова і Тургенєва та своє вчительське минуле.
-Не дивуйтесь маминим цитатам, - каже донька Раїси Михайлівни Тетяна Морозюк. – У неї - феноменальна пам’ять, вона досі цитує уривки з «Мертвих душ» Гоголя, мені здається вона може всю книгу розібрати на цитати.
-Ні, у мене вже провали почалися, - віджартовується Раїса Михайлівна.
-Дав би бог, щоб у мене такі провали були у дев’яносто років, - жартом на жарт відповідає донька.
Тетяна та Раїса Морозюк
Родина Морозюків розкидана по світі і якби не сучасні гаджети, спілкування з іншими членами родини для Раїси Михайлівни було б набагато складнішим, а так натискаєш кілька кнопок і весь світ перед очима.
Раїса Михайлівна уже досвідчений користувач соцмереж, а уже згадувана її онучка Євгенія Кузнецова навіть запевняє, що у бабусі уже є певна залежність: «Зараз у бабусі розвинулась інтернет-залежність і за столом вона каже: я піду, мабуть, до себе, щоб вам не мішать. А сама йде, бере планшет і скролить (прокручує повідомлення на дисплеї електронного пристрою – авт.)»
Хто ж «присадив» 92-річну бабусю на гаджети, інтернет і соціальні мережі і посприяв розвиткові її «інтернет-залежності»?
-Це все дівчата, мої онучки, - каже Раїса Михайлівна.
«Мрію як і вона зберегти здатність досі вчитися і сприймати нове, багато нового!» - це ще одне захоплення бабусею онуки Євгенії.
Онучки Раїси Михайлівни – Марічка Варенікова та Євгенія Кузнецова– люди, без перебільшення, відомі на всю Україну.
Марічка Варенікова – позаштатний кореспондент та продюсер однієї з найвідоміших у світі газет The New York Times в Україні.
Марічка Варенікова
Нещодавно одна публікація Марічки справила справжній фурор. У грудні 2020 року в газеті надрукували статтю під назвою «У російсько-українському конфлікті відкривається новий фронт: борщ», авторкою якої була Марічка Варенікова. У матеріалі журналістка розповіла про історію походження борщу та бажання Росії привласнити цю страву. А ще газета опублікувала рецепт борщу 76-річної Ольги Габро, жительки села Борщів на Житомирщині. Ця публікація стала приводом для численних телесюжетів в Україні – бо ж нечасто звичайна сільська бабуся зі своїм рецептом потрапляє на сторінки відомої на весь світ газети.
Героїня Маріччиної публікації потрапила і у книгу Євгенії
Так онучка Раїси Морозюк зробила свій внесок у популяризацію традиційної української страви, яку взялася «приватизовувати» Росія.
Інша онучка Раїси Михайлівни, напевно, ще відоміша за свою сестру.
Євгенія Кузнєцова – українська письменниця, перекладачка, яка перекладає з англійської, німецької та іспанської мов. Вона, наприклад, переклала біографію відомого футбольного тренера Юрґена Клоппа, книгу про стратегію управління викликами від Володимира Кличка, завдяки перекладу Євгенії читачі мають змогу читати української «Команду суперників. Біографія Лінкольна» та низку інших цікавих книг.
Євгенія Кузнєцова
А ще Євгенія Кузнєцова на Youtube каналі веде блог «Мова-меч», захищаючи вживання рідної мови та повноцінне її функціонування у багатьох царинах. Частину своїх випусків Євгенія записала у Хомутинцях.
Євгенія є авторкою двох книг - «Готуємо у журбі», за її словами, «етнографічного путівника українськими кулінарними звичками», а також роману «Спитайте Мієчку» - книги, яка побачила світ кілька місяців тому і уже встигла зібрати гарні рецензії та розширила коло шанувальників Жениного таланту.
Марічка Варенікова через свою роботу буває у різних куточках України і світу, Євгенія Кузнєцова зараз працює за кордоном, але їх обох, ніби магнітом, притягують будинок бабусі, у якому вони виросли, та Хомутинці – село, яке для них є місцем сили.
-Якось Женя мені зізналася, - каже Раїса Михайлівна, - щоб їй сказали, що немає Хомутинців і цієї хати, то для неї не було б місця на землі.
Євгенія Кузнєцова з бабусею Раїсою Морозюк у Хомутинцях
Кожна з сестер по-своєму намагається віддячити рідному серцю селу за незабутні миті, проведені тут.
Завдяки Марічці кілька історій з Хомутинець потрапили на сторінки The New York Times.
Згадка про Хомутинці у NYT
А місцем дії роману Євгенії Кузнєцової «Спитайте Мієчку» став бабусин будинок у Хомутинцях.
Фрагмент обкладинки книги Є. Кузнєцової
І хоч у книзі ні разу не згадується назва села, рідні знають, що це про їхній дім.
- Женя нам щоразу каже, що це збірні образи, але я чітко бачу там своїх дівчат, Хомутинці, цей будинок, бабусю. Воно часом навіть заважає читати, коли я впізнаю персонажів, - каже мама авторки Тетяна Морозюк.
Будинок Морозюків і досі є сакральним місцем для усієї родини. Де б не були діти, онуки та правнуки, вони неодмінно сюди повертаються, щоб набратися сил і натхнення.
Бо, як пише Євгенія у своєму романі, бабуся «збудувала прихисток, де можна було сховати дітей від того, на що не можеш впливати, а потім так само прихистити від життя їхніх дітей. Бо життя не завжди можна жити, часом треба від нього сховатись».
