У грудні 2020 року Україну облетіла новина про те, що черкаський художник Ігор Солодовніков знайшов на горищі унікальний архів фотографій свого діда Івана Литвина. 5000 дідових знімків, що знайшов художник, зберегли обличчя українських селян та ще живі народні традиції, які не потрапили в об’єктив офіційних радянських фотографів. Завдяки цим знімкам тепер можна побачити, як кілька десятиліть тому насправді жили селяни, у що одягалися, як проводили будні й свята та як працювали на колгоспних полях.
«Подібного архіву в центральній Україні ще ніколи не знаходили», - написало про цю знахідку Радіо Свобода.
З останньою тезою дозволимо собі не погодитись, бо подібний до фотоархіву, знайденого на Черкащині, нехай трохи менший, є на Калинівщині.
Фотолітопис батьківщини Степана Руданського
У Хомутинцях фотоархів свого батька зберігає місцевий мешканець Олексій Орел.
Олексій Орел зберігає архів свого батька
У цьому архіві, правда, не п’ять тисяч знімків, а менше, але на них також зафіксовано чимало подій з життя села - батьківщини Степана Руданського, обличчя та емоції хомутинчан, їхні заняття, побут, звичаї, які уже відійшли в історію. Та завдяки знімкам, зробленим сільським фотографом Віталієм Орлом, ми можемо повернутися на кілька десятиліть назад.
Хомутинці у 60-х роках ХХ сторіччя
Весняне прибирання
-Раніше фотографій було набагато більше, частина десь зникла, частину розібрали родичі, - розповідає Олексій Орел. – Коли батько був живий, то частину фотографій віддав у музей Степана Руданського. На тих фотографіях він зафіксував краєвиди села, будівництво музею, школи, відкриття пам’ятника Степанові Руданському. Найважливіші події у житті Хомутинців батько не пропускав і все фіксував на плівку.
Після відкриття пам'ятника Степанові Руданському(грудень 1969р.)
Фотограф - син репресованого
Віталій Орел народився у 1927 році у Хомутинцях, був надзвичайно цікавою людиною, мав чимало захоплень, прожив 87 років і залишив після себе яскравий слід і гарну пам'ять про себе.
Віталій Орел залишив після себе фотолітопис села
Столярував, був знаним бджолярем, доглядав велику пасіку, вів щоденника, де записував спостереження за погодою, бджолами, дані про медозбори, фіксував події сільського життя. А ще грав на баяні і скрипці, займався фотосправою.
Грі на музичних інструментах Віталія Орла навчив його батько Василь Федорович – він був вчителем, завідував трудовою школою у Хомутинцях, був одним із засновників у селі товариства «Просвіта».
Витяг з архівної справи Василя Орла
При «Просвіті» діяв хор, драматичний гурток, члени якого ставили для односельчан п’єси, у «просвітянській» бібліотеці селяни читали книги. (У 1930 році сталінський режим репресував Василя Орла за його проукраїнські погляди. Його засудили за «задачу свержения Советской власти и восстановления самостоятельной Украины т.е. власти УНР» і вислали на три роки на Північ. Відбувши заслання, Василь Орел помер, коли йому було сорок два роки).
Титульна сторінка справа Василя Орла, яка зберігається у Державному архіві Вінницької області.
Довідка про реабілітацію Василя Орла
Василь Орел знав нотну грамоту, грав на скрипці, був одним з ініціаторів створення церковного і світського хорів, то ж і синів своїх також навчив грати на музичних інструментах.
Увічнив селян на фотографіях
-Бджоли, музика і фотографія були захопленням мого батька. Пам’ятаю, він фотографував фотоапаратами «Фотокор», німецьким «Cоntax», а ФЕД-3 досі зберігаю як сімейну реліквію і згадку про батька, - каже Олексій Орел, виймаючи з чохла фотоапарата.
Олексій Орел показує фотоапарат свого батька
Впродовж багатьох років Віталій Васильович Орел фіксував на плівку життя рідного села – фотографував події з життя Хомутинців, сільські весілля, рідню, сусідів, односельчан і залишив після себе дивовижний фотолітопис Хомутинців.
На цих фотографіях – відображення часу: хати під солом’яною стріхою, босі діти, справжнє, не відретушоване, життя селян, непідробні емоції хомутинчан - живі образи подільського села.
«Ідуть баби на проводи», «На Великдень у діда Юрчука», «Наша вулиця. Фото 7 квітня 1968. Благовіщення», «Бабуся Домінікія у себе в клуні молотить», «Видача обіду на поле механізаторам».
Ідуть баби на проводи - так підписана ця світлина
На Великдень у діда Юрчука - такий підпис під цією фотографією
Видача обіду механізаторам
Зрозуміло, що ці фотографії відрізнялися від радянських пропагандистських шаблонів. Звичайно, що у ті роки, коли Віталій Орел робив ці світлини, їх би - із зображенням простих селян, вироблених, скромно одягнених - не надрукував жоден радянський журнал чи газета.
Любив музику і фотографувати музик
А ще у архіві багато фотографій із зображенням сільських музик. Віталій Орел сам грав на баяні та скрипці, то ж і гру інших музикантів, серед яких був його брат Павло, фіксував на фотоплівку.
Як правило, на багатьох фотографіях стандартний «оркестр» тих часів з двох музикантів – один грає на баяні чи гармошці, другий - на бубоні. А там, де музики, там і танці, веселощі, а люди ніби забувають про своє не надто радісне життя.
Майже на усіх фотографіях зазначені дати, коли фотограф зупинив мить. То ж по них можна точно визначити рік, місяць і день, коли відбувалася та чи інша подія.
-Батько усе любив підписувати, - каже Олексій Орел. – А тепер я бачу наскільки важливою стала його скрупульозність. Це справді вийшло як літопис сільського життя.
