Майже уся вулиця Соборна в Іванові сьогодні, 20 червня, була встелена квітами. Так односельчани проводжали в останню земну мандрівку свого земляка, офіцера Національної гвардії України старшого лейтенанта Михайла Богачука. Восени Михайлові мало б виповнитися двадцять вісім років.
Михайло Богачук – один з чотирьох калинівських нацгвардійців, які загинули 16 червня внаслідок артилерійського обстрілу російських загарбників. Разом із ним життя за Україну віддали вірні захисники України: лейтенант Вадим Варава, старший солдат Іван Федоренко та солдат Дмитро Лещенко.
Перед тим, як вирушити в останню путь, заупокійну літію у будинку, де мешкають батьки Михайла відправили священики Православної Церкви України - Георгій Дончак, Олег Кожушний та Юрій Волощук.
У скорботі земляки прихиляли коліна, віддаючи шану захисникові України. Майже біля кожного подвір’я на вулиці Соборній стояв стільчик з хлібом, солодощами - сусіди та односельці переймали похоронну процесію.
Не так по рідній вулиці іти Михайлу, не так зустрічатися із друзями, земляками… Але через російських зайд, які обірвали молоде життя, такою вийшла остання мандрівка Михайла рідним селом - його тіло несуть у домовині, а сусіди, знайомі, односельчани стоять на колінах, віддаючи шану воїнові.
Щоразу до процесії приєднувалося все більше і більше земляків і до місцевої церкви прийшло кілька сотень людей. Сотні людей прийшли віддати шану земляку, вклонитися його мужності, вірності присязі та обов’язку.
Смерть Михайла, здається, встановила навіть міжконфесійне перемир’я у селі - священики ПЦУ на чолі з митрополитом Вінницьким і Барським Симеоном відспівали тіло загиблого воїна у храмі церкви московського патріархату. У цій церкві чи не вперше прозвучала молитва українською мовою і гасло «Слава Україні!».
-Для нас усіх - це велика втрата,- зазначив Іванівський сільський голова Михайло Кулик.- Михайло віддав своє молоде життя за Україну, за те, щоб ми розмовляли і молилися рідною українською мовою, щоб ми відчували себе українцями, він загинув, щоб над нами було мирне небо. Хочу подякувати батькам за виховання свого сина - патріота. Слава нашому герою! Слава Україні!
Під час виступу на траурному мітингу сільський голова не зміг стримати сліз - бо з життя пішов молодий хлопець, який би мав створити сім’ю, стати батьком, жити і працювати для блага родини і країни. Та замість цього - весільні коровай і гільце і чорна стрічка на державному прапорові.
-Ми проводжаємо в останню земну путь нашого воїна-героя Михайла, - мовив митрополит Симеон. - Йому тільки двадцять вісім років, але він разом із своїми побратимами віддав своє життя за незалежність України, за нас з вами, за наші сім’ї і родини. Завдяки таким героям ми маємо мирне небо над більшістю України, у нас не рвуться снаряди, не сидимо у бомбосховищах. Вічна пам’ять герою. Ми будемо завжди його пам’ятати у своїх молитвах. Віримо, що завдяки нашим мужнім героям Україна та її народ отримає перемогу над російським агресором.
Бойові побратими Михайла передали батькам державний прапор, яким була покрита домовина з тілом загиблого воїна. Прапор, під яким захищають рідну землю тисячі синів і дочок України. І завдяки яким живе Україна, живе в надії на мир і перемогу над російськими зайдами.
-Прийміть цей прапор як символ держави, за яку ваш син віддав життя, - мовив майор Національної гвардії України Віктор Цибульський, передаючи знамено батькам.
-Сину, синочку! Ти - мій герой! -плакав батько, притискаючи до обличчя синьо-жовте полотнище.
Небесний легіон наших захисників поповнився ще одним воїном. Нехай його душа знайде вічний спочинок разом з усіма своїми полеглими побратимами. Спочивай з миром!
