Заступник голови кримськотатарської громади у Новій Греблі, голова громадської організації «Ветан» (Батьківщина) Ескендер Анафієв зустрічає нас біля входу на територію гуртожитку. У ньому уже майже п’ять років мешкає біля 200 переселенців з Криму, кримські татари, які після анексії Криму Росією змушені були залишити свої домівки.
На шибках вікон з аркушів А-4 формату складено напис РАМАДАН.
Це ніби нагадування усім, що у мусульман триває священний місяць, час духовного очищення, наближення до Бога й переосмислення прожитого життя.
На ще одному аркуші синіми і жовтими кольорами намальовані півмісяць та зірка.
-Національні кольори українців і кримських татар однакові, - каже Ескендер Анафієв і пропонує пройти для розмови в альтанку, що власноруч зробили чоловіки.
Ескендер Анафієв
Найперше на що звертаємо увагу – на території, де живуть кримські татари, багато дітей. Дівчатка, усі в хіджабах, прогулюються парком. Хлопчики, «озброєні» мечами-палицями та щитами, ведуть свої поєдинки.
Екскендер просить дітей не надто шуміти, щоб не заважати розмові, а нас просить їх не фотографувати. Пояснює, що тут живуть люди релігійні і не всі з них дозволяють це робити.
Після наших вмовлянь дозволяє лише сфотографувати себе і автомобіля, на дверях якого приклеєно логотип батальйону «Крим».
Ескендер каже, що багато чоловіків, які тут жили і живуть воювали у складі цього батальйону, захищаючи Україну від теперішніх посягань на її незалежність. Найвідоміший з них, звичайно, Іса Акаєв.
Іса Акаєв
В українців та кримських татар не лише спільні національні кольори, про що казав Ескендер. Доля двох народів схожа. Їх радянська влада хотіла зламати, знищити. Українців морили голодом, а кримських татар на багато років позбавили батьківщини, депортували цілий етнос.
18 травня - день депортації кримськотатарського народу. У цей день вшановують пам'ять жертв цього злочину, а також відзначають його як День боротьби за права кримськотатарського народу.
Вранці 18 травня 1944 року, о 3 годині ранку, в Криму почалася спеціальна операція радянської влади щодо насильницького переселення — депортації — кримських татар на Урал та в Середню Азію. Обґрунтуванням для цього слугувала прийнята 11 травня цілком таємна Постанова Державного комітету оборони № 5859сс «Про кримських татар». У ній усе кримськотатарське населення звинувачувалося у масовому зрадництві та колабораціонізмі. Насправді жодних доказів «масового дезертирства» кримських татар не існує.
Депортованим давалося на збори від кількох хвилин до півгодини. Формально дозволялося брати з собою особисті речі, посуд, побутовий інвентар та провізію в розрахунку до 500 кг на родину. В реальності ж вдавалося прихопити в середньому 20-30 кг речей та продуктів. Загальна чисельність виселеного з Криму корінного народу склала 200 тисяч осіб, - Український інститут національної пам'яті описує як відбувалося виселення кримських татар.
Ці факти багатьом з нас, мешканцям Калинівщини, признаймося чесно, були маловідомими. Такими б вони, напевно, і залишалися б, якби у Новій Греблі не з’явилася громада кримських татар. Вони тепер переживають ситуацію, схожу на ту, що переживали їхні предки, адже також змушені не з власної волі покинути рідні домівки.
-Ми раніше не розуміли старших людей, - каже Ескендер Анафієв. –Але те, що ми переживаємо сьогодні, багато в чому дає усвідомлення того, що переживали наші діди. Нова Гребля, Вінниця, так, це - Україна. Але це все одно далеко від рідного дому, туга за яким не проходить.
-18 травня – це день пам’яті, - каже Ескендер, - коли ми згадуємо загиблих. Але це і день скорботи, бо за час депортації загинули тисячі людей – в ешелонах, у тих місцях, куди наших предків привезли з Криму, залишивши без засобів існування. В Криму є село, його українська назва Мазанка. Під час депортації про нього забули, а потім коли згадали, усіх його мешканців посадили на баржу і втопили у морі. В Україні довго не сприймалося, що це день трауру, що жертв депортації треба вшановувати на державному рівні як і жертв Голодомору. На жаль, не всі ще пам’ятають про цей день. Дуже сподіваюся, що це випадковість, коли у Вінниці відзначення Дня Європи співпало з Днем депортації кримськотатарського народу.
Як зазначає Ескендер Анафієв, найголовніше, що робитимуть кримські татари у цей день, це молитимуться.
-Ми будемо молитись за тих, хто загинув у депортації, хто не доїхав, не вижив, - каже Ескендер. –За цих людей треба просити Господа, щоб він їх помилував, забрав у свої сади.
Ми довго розмовляли з Ескендером. Він розповідав про депортацію, про те як жили його предки, як вони зберегли свою ідентичність, як мріяли про Крим і весь час вірили, що повернуться до рідних домівок.
Про те ж саме, каже Ескендер, мріють ті, хто зараз живе у Новій Греблі. В його голосі відчувалася туга за рідним домом. За час, відколи він змушений був залишити Крим, померли його батьки і він не був на похоронах ні батька, ні мами, яка померла зовсім недавно.
Щоразу в розмові поверталися до теми про те, як повернути Крим, яким має бути його статус.
-Ми живемо з мрією, що повернемось, - каже Ескендер. –Крим живе у нас. Хотілося, звичайно, щоб він повернувся так, як і пішов, з малими жертвами. Але, думаю, це малоймовірно.
На думку Ескендера, кримські татари в Україні мають мати національну автономію, бо вони один з корінних народів нашої держави. Крим - це їхня рідна земля.
-Ті люди, які кричать, що Крим –це Росія, все одно знають, що вони там гості, що вони не на своєму місці,- каже Ескендер. – Хай там все зруйнують, перетворять у попіл, кримські татари відновлять ту землю навіть з попелу, бо Крим - це наша рідна земля.
