22 листопада на сесії Калинівської міської ради депутати проголосували за перейменування у населених пунктах громади 129 топонімів, які раніше носили російські та комуністичні назви.
У Калинівці та селах громади було чимало топонімів, які увічнювали діячів російської історії, культури, літератури. Лише у Калинівці було більше тридцяти назв вулиць і провулків, що пов’язані із іменами діячів країни - агресора. Також у адміністративному центрі громади не був завершений процес декомунізації та існували вулиці Піонерська, Боженка, Пархоменка, Островського.
Внаслідок цього перейменування колишня вулиця Пархоменка тепер носитиме ім’я видатного українського військового та політичного діяча, одного із лідерів національно-визвольних змагань за незалежність України Юрія Тютюнника.
У Калинівці вулиця Пархоменка була чи не найвідомішою. А все через те, що це єдина вулиця міста, назва котрої була у назві автобусної зупинки, розташованій на автошляху Калинівка-Вінниця. З часу московської Олімпіади-80, коли з’явився павільйон зупинки із написом «Пархоменко», ця назва міцно засіла у свідомості місцевих мешканців. Через це навіть, коли казали «на Пархоменка», то мали на увазі зовсім не вулицю, а цілий мікрорайон довкола цієї вулиці.
Вулицю Пархоменка, яка носила ім’я радянського червоного командира, мали перейменувати ще у 2015 році, коли набрали чинності закони про декомунізацію. Але тоді у депутатів Калинівської міської ради не було бажання повністю завершити декомунізацію топонімічного простору міста, то ж вулиця Пархоменка, а також Боженка, Островського, Жовтнева, Піонерська проіснували у Калинівці до 2023 року.
Перейменувати вулицю Пархоменка на Юрія Тютюнника було ініціативою її мешканців. Комісія міської ради з перейменування пропонувала для вулиці Пархоменка іншу назву, хоча ім'я Юрія Тютюнника також було серед списку топонімів, які пропонували замість старих назв.
Юрій Тютюнник в історії українського національно-визвольного руху є, без сумніву, видатною постаттю.
Юрій Тютюнник
Юрко Тютюнник народився у 1891 році в селянській родині в селі Будище Звенигородського повіту Київської губернії. По материнській лінії був онуком сестри Тараса Шевченка – Ярини.
З 1914 року був учасником Першої світової війни, брав участь у бойових діях, був двічі поранений. Після лікування у листопаді 1916 потрапив до Сімферополя у запасний полк, де прослужив до Лютневої революції.
Саме в Сімферополі Ю. Тютюнник розпочав українізацію частин російської армії. У квітні 1917-го заснував Український військовий клуб імені гетьмана Петра Дорошенка, а за місяць по тому сформував 1-й Сімферопольський український полк.
Був делегатом другого Всеукраїнського військового з’їзду, де його обрали членом Центральної Ради.
Впродовж буремних 1917-1919 років Юрій Тютюнник формує в Звенигородці Кіш вільного козацтва та стає його отаманом, воює проти більшовиків, австро-німецьких частин, бере участь у антигетьманському повстанні, був військовим комендантом Одеси, знову вливається в ряди армії УНР.
З 6 грудня 1919 року по 5 травня 1920 року Армія УНР здійснює партизанський рейд у тил Червоної армії, що отримав назву Першого Зимового походу і вважається найгероїчнішою військовою акцією регулярної армії УНР. Під час походу Юрій Тютюнник керував Київською дивізією, був заступником командувача армії генерала Михайла Омеляновича-Павленка. На чолі Київської дивізії Юрій Тютюнник воював проти більшовиків навіть після завершення Зимового походу, до осені 1920 року, коли українська армія була інтернована в Польщі.
Юрія Тютюнника нагородили «Залізним хрестом за зимовий похід і бої» №2.
Нагородна грамота до ордена Залізного Хреста «За Зимовий похід та бої», вручена генерал-хорунжому Армії УНР Юркові Тютюннику
Під час Першого Зимового походу Юрій Тютюнник був у наших краях, про що є згадки у його мемуарах.
Мемуари Юрія Тютюнника
Ось як у своїх спогадах «Зимовий похід 1919-20рр.» Юрій Тютюнник згадує зустріч учасників Зимового походу із вояками Української Галицької Армії.
«Так, у м.Пикові, де стояла галицька артилерія, київська дивізія замінила свої старі гармати на нові. Опріч того, взято з десяток гарматних коней, за котрі видано розписку, що «коні взяті позичково в Української Галицької Армії і будуть повернуті їй при першій зустрічі».
«Штаб Галицької артилерії і Штаб Київської дивізії під час постою в м.Пикові обідали і вечеряли вкупі. Галицькі стрільці допомагали всім нашим козакам. У с.Корделівці була розташована інтендантура Галицького корпусу, здається Першого. Ставлення було таке, начебто не було ніякого договору з Денікіним. До шпиталю Галицького корпусу передано хворих старшин та козаків Київської дивізії».
Фрагмент мемуарів, де йдеться про наш край.
Після інтернування українських частин у Польщі наприкінці 1920-го року, Юрій Тютюнник очолив партизансько-повстанський штаб, що готував загальноукраїнське повстання, командував повстанською армією в Другому зимовому поході (листопад 1921-го). Після його розгрому під Базаром з невеликим загоном пробився до Польщі, де знову готувався до продовження боротьби – намагався відновити повстанську мережу, надсилав агентів у радянську Україну.
Щоб заманити генерал-хорунжого на радянську територію, чекісти створили фіктивну підпільну організацію, яка буцім мала підняти в Україні антибільшовицьке повстання.
На жаль, Ю.Тютюнник потрапив у цю більшовицьку пастку. 16 червня 1923 року після переправи через Дністер генерал-хорунжого Юрка Тютюнника заарештували. Для широкої публіки повідомили, що він здався добровільно. Уряд УСРР запропонував співпрацю, з чим генерал погодився.
Спочатку він написав «покаянні листи», згодом памфлет «З поляками проти Вкраїни».
Ю.Тютюнник жив у Харкові, викладав у Харківській школі червоних старшин і працював у ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління) сценаристом.
Тютюнника вирішили використати у пропагандистському фільмі «П.К.П». У назві картини обіграли абревіатуру PKP, скорочену назву державної мережі польської залізниці Polskie Koleje Państwowe, а в Україні цю назву жартома розтлумачували як «Пілсудський купив Петлюру».
Юрій Тютюнник у ролі Юрія Тютюнника у фільмі П.К.П.
На відміну від низки німих стрічок ВУФКУ тих років, «П.К.П.», на думку кінокритиків, не має значної художньої цінності. Але є два моменти, що роблять цю стрічку важливою: у ній уперше в кіно знялася майбутня зірка українського кіно і театру Наталія Ужвій, а також у фільмі Юрій Тютюнник, зіграв самого себе.
Ім’я Юрія Тютюнника пов’язане з іще одним фільмом - «Звенигора». Сценарій до цього фільму Юрій Тютюнник написав разом із Майком Йогансеном, українським поетом, прозаїком, сценаристом доби «Розстріляного відродження». Художня редакція кіностудії прийняла сценарій до постановки і навіть розпочалися зйомки, де одну з ролей виконував Юрій Тютюнник. Та з невідомих причин виробництво припинилось і режисер фільму Олександр Довженко практично переписав сценарій заново.. Ю. Тютюнник і М. Йогансен зникли з титрів остаточного варіанту фільму. За однією з версій - вони зняли свої імена з титрів у знак протесту проти переробленого сценарію.
Афіша фільму "Звенигора" без титрів Ю.Тютюнника та М.Йогансена
На думку літературознавців, Юрій Тютюнник полонив уяву письменника Юрія Яновського, і той на основі спогадів генерал-хорунжого написав роман «Чотири шаблі», а сам Юрій Тютюнник став прототипом одного з головних героїв роману Шахая.
Роман вийшов друком у 1930 році, але зазнав гострої критики і більше п’ятдесяти років був під забороною.
Обкладинка роману Ю.Яновського
12 лютого 1929 року Юрка Тютюнника заарештували, звинувативши в «пропаганді українського фашизму та приховуванні контрреволюційного елементу». Для «дорозслідування справи» його вислали до Москви.
Фото Ю.Тютюнника зі справи
20 жовтня 1930 року в внутрішній тюрмі ГПУ на Луб’янці його розстріляли без суду. І лише 28 листопада 1997 року постановою Генеральної прокуратури України Юрка Тютюнника реабілітували.
