Двадцятого жовтня у селі Шепіївці Іванівської громади провели в останню путь українського воїна Олексія Калінчука, який загинув, захищаючи Україну від ворожої російської навали.
Олексій Калінчук загинув 15жовтня 2024 року поблизу міста Торецька Донецької області. Він був військовим розвідником, сапером-розвідником розвідувального відділення 120-го окремого розвідувального батальйону. У грудні Олексію мало виповнитися двадцять два роки.
Олексій Калінчук у часи його навчання у ліцеї
Останній земний шлях Олексія до рідної домівки був встелений квітами і окроплений людськими сльозами.
У Калинівці на живий коридор аби віддати шану українському воїнові та своєму учневі зібрали колишні педагоги Шепіївської загальноосвітньої школи - Андрій Літушко, Ольга Скічко, Олена Ворона та Світлана Бондар.
В усіх них про Олексія залишилися найсвітліші спогади.
-Олексій добре вчився, - згадує Олена Ворона. - А ще у нього завжди були зроблені домашні завдання. Його бабуся, Марія Гнатівна, була вчителькою математики і зі своїм чоловіком, дідусем Олексія, вихованню онука приділяли чимало уваги.
-Олексій був дуже активним у шкільному житті, завжди брав участь у різноманітних заходах, - додає Світлана Бондар. - Учнів у нашій школі було небагато, а тому часто Олексія переодягали аби грати жіночі ролі.
-Нас усіх потрясла ця звістка про загибель Олексія, - каже Андрій Літушко. - Він єдиний син у мами. Лише двадцять один рік. Серце розривається. Вічна йому пам’ять!
З Калинівки до Шепіївки, вздовж шляху, яким рухався траурний кортеж, люди віддавали шану українському воїнові.
У Байківці та Пикові лінія, що розділяє смуги руху, була встелена квітами від в’їзду до виїзду із сіл. Жигалівка хоч і розташована трішки збоку від дороги, але і тут люди утворили для воїна коридор шани, а дорогу навпроти свого села вселили квітами. Серед тих жигалівчан, хто вийшов віддати шану воїнові, матері, чиї сини зараз воюють, і ті, хто втратив своїх дітей через війну.
Шепіївчани вистелили дорогу квітами від в’їзду у село до оселі, де зростав Олексій.
Віддати шану воїнові-захисникові зібралися не лише мешканці Шепіївки, а й сусідніх сіл - Пикова, Кривошиїв, до рідного села з’їхались шепіївчани, які живуть в інших місцях.
Калінчук жив на вулиці, яку переназвали на честь односельчанина Анатолія Фарісея, який загинув на війні з росією у 2017 році. Їхні оселі зовсім поруч. Двоє полеглих захисників України з однієї вулиці.
Олексія відспівав священник Православної Церкви України у сільській церкві, яка належить… московському патріархатові. Громада мп «поділилась» храмом аби відспівати загиблого воїна.
-Пригадую, більше року тому ми в старостинському окрузі готували довідку Олексієві «за місцем призначення»,- згадує староста Пиківського старостинського округу, до якого належить Шепіївка, Василь Скічко. - Олексій тоді не зізнався для чого та довідка. А потім ми дізналися, що він, двадцятирічний, пішов на військову службу за контрактом.
-Я ж тебе відмовляла. Альошо, не йди, ти ще молодий. А ти ж мене не послухав, - голосила над тілом загиблого онука бабуся.
-Сину, як без тебе жити? Для чого без тебе жити? - побивалася згорьована мати воїна, у якої Олексій був єдиним сином і його вбила росія.
Олексій ще не встиг одружитися, створити власну сім’ю, а тому за народним звичаєм його хоронили як нареченого - з гільцем і весільним короваєм
Олексій ніби готував себе до служби у війську. Після закінчення школи у Шепіївці навчався у Тульчинському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою. Він навіть народився 6 грудня - у день Збройних Сил України. А коли російські окупанти прийшли паплюжити Україну, Олексій став на її захист, на захист свого народу.
-Олексій віддав за незалежність України найдорожче - своє життя,- мовив на траурному мітингу староста Василь Скічко. - Він ще не створив власної сім’ї, але дав змогу іншим створити сім’ї, дав змогу іншим жити своїм життям, дав змогу країні боротися, дав надію на щасливе і вільне майбутнє країни. Вічна слава герою!
