Три місяці тому, коли стало відомо, що Гущинецьке вище професійне училище за підтримки Програми розвитку ООН в Україні готуватиме трактористок, у директора навчального закладу Володимира Гаврилюка були певні побоювання стосовно того, чи вдасться набрати необхідну кількість жінок для навчання.
Нині, коли уже триває навчання, зрозуміло, що побоювання директора училища були марними, адже навчатися на трактористок зголосилося чотирнадцять жінок.
Усі вони навчаються на курсах для жінок за підтримки Програми розвитку ООН (UNDP) в Україні та уряду Японії.
Навчання оплачує уряд Японії
Навчання триватиме сім з половиною місяців, а після його завершення у разі успішного складання іспитів отримають дві категорії А1 і А2 на керування тракторами.
Володимир Гаврилюк
-Наш навчальний заклад не випадково став місцем реалізації цієї програми, - каже директор училища Володимир Гаврилюк. – Училище є навчально-практичним центром. Щороку у нас проходять перепідготовку близько 250 трактористів – це найбільше в області. У нас є належна навчально-практична база, усі умови для такого навчання. Реалізація цієї програми з підготовки жінок-трактористок - це гарний досвід, це важливо для розвитку навчального закладу, важливо для аграрної галузі. Нині багато чоловіків-трактористів мобілізовані, захищають Україну. Жінки, які у нас навчаються - потенційна заміна трактористам, які нині в армії. Переконаний, що багато сільгосппідприємств зацікавлені у тому, що б мати заміну мобілізованим чоловікам.
Оксана Панькова з Гущинець каже, що керувати трактором – це її дитяча мрія. І як тільки вона дізналася, що у її рідному селі реалізовуватимуть програму з навчання жінок-трактористок, порадилась з чоловіком і записалася на курси.
-Хочемо жити у селі, працювати тут, то мусимо вчитися, - каже Оксана Панькова. - Можливо у майбутньому оброблятиму власну землю, а можливо піду на роботу трактористкою. Зараз у сільському господарстві бракує чоловіків - спеціалістів, чому б нам, жінкам, їх не замінити.
Оксана має сім років водійського стажу, то ж, каже, що у неї не було страху перед тим, як сісти за кермо трактора.
Оксана Панькова
-Трактором навіть легше кермувати, ніж автомобілем, - каже Оксана. -Але їздити це одна справа, а інша - навчитися працювати у полі, орати, культивувати. Але, думаю, у мене все вийде. Я на це налаштована і вмотивована.
У кожної із жінок, які прийшли опановувати нову для себе спеціальність, своя мотивація до навчання. Хтось шукає для себе нового досвіду і можливості для самореалізації, хтось хоче обробляти власну землю.
Любов Ярмолюк з Мізякова до навчання доглядала дитину з інвалідністю. Каже, що прийти на курси – це її усвідомлений вибір. Як тільки з’явилася можливість навчатися, вона нею скористалася. Зараз у родині Любові двоє студентів – її донька навчається на ветеринара, а вона – на трактористку.
Жінці подобається кермувати трактором, обробляти землю. У родини є трактор, але досі ним їздив чоловік, а тепер Любов хоче сама спробувати працювати.
- Впевнена, що здобуті тут досвід та знання пригодиться мені, - каже Любов Ярмолюк. – Мені тут все цікаво - ремонтувати, їздити. Після цього я б хотіла працювати на великій техніці, наприклад на комбайні.
Навчання відбувається у спеціальних класах, лабораторіях і на навчальному полігоні. Викладачі кажуть, що саме практична складова навчання найбільше подобається курсисткам. Це, власне, видно і по тому, як працюють жінки.
- Ви так завзято крутите гайки, не боїтеся за свій манікюр? – запитуємо у Ганни Ахудової, яка у лабораторії практикується у зніманні заднього колеса трактора.
-Ні, я уже записалася, щоб зробити новий, - віджартовується Ганна.
Ганна Ахудова працює у навчальній лабораторії
Зараз жінка перебуває у декретній відпустці і вирішила цей час використати для навчання, здобуття нової спеціальності.
-Трактора у нас поки немає, але мрії про те, щоб його купити, є, - каже Ганна. - Місяць тому я з першого разу здала на права керування автомобілем. Тепер хочу мати права ще й на управління трактором. У майбутньому хочу повідкривати побільше категорій. Я ще молода, двадцять з лишнім років, попереду ще багато чого. Багато хочеться попробувати, навчитися. Хочеться йти на роботу, розвиватися.
Чим скоріш сісти за кермо трактора мріє й інша курсистка Світлана Гурман з Павлівки.
- Вчора приїхала після занять додому, а свекор дискує, - розповідає Світлана. - Кажу до нього - посувайтесь, будемо разом працювати. Вдома намагаюся використовувати навички, які уже отримала під час навчання.
Світлана Гурман за кермом навчального трактора
Родина Світлани займається вирощування сільськогосподарських культур, має трактори, іншу техніку.
-Раніше я більше була за помічника, - каже Світлана. – Під час посівної мене садили на сівалку, або виконувала інші допоміжні роботи, а тепер хочу отримати права і самій сісти за кермо трактора.
Син Світлани - офіцер Збройних Сил, нині захищає Україну від ворога, має бойові нагороди. В армії і її чоловік.
- Зараз, мені важливіше, щоб повернулися мої хлопці всі живі здорові та щоб все це не знадобилося. Я мушу тримати їхній тил, - каже Світлана Гурман.
Такою мотивацією своїх учениць приємно здивована викладачка училища Віра Калашнюк. Вона уже випустила не одну групу студентів, навчала чоловіків - трактористів, а із групою, в якій тільки жінки, працює вперше.
Віра Калашнюк (ліворуч) проводить практичне заняття з курсистками
- Були певні побоювання, думала буде складно, але все добре, - каже викладачка. – У групі практично всі дівчата із села, їхній вік від 18 до 45 років. Це – дорослі, сформовані люди, які знають чого прийшли на ці курси. Вони хочуть навчатися, у них висока мотивація. Дівчата активні, я б сказала дуже активні, вони жваво цікавляться тракторною справою. Найбільше чекають практичної частини, щоб якомога скоріше сісти за кермо. Це не ті дівчата, що прийшли аби просто посидіти, а дуже зацікавлені, хочуть навчатися. Майже усі вони мають водійські права на управління автомобілем. За кермом вони сиділи, але різниця між автомобілем і трактором є, велика різниця. Але вони дуже швидко вчаться. Не думала, що їм буде так цікаво.
Реальність перевершила очікування від навчання не лише у викладачки, а й у майбутніх трактористок.
-Я не думала, що трактор може бути таким цікавим у навчанні, - каже Вікторія Басько з Кам’яногірки. – На курсах дуже високий рівень викладачів, високий рівень технічною бази, я можу порівнювати із іншими навчальними закладами. Я приємно вражена, це перевищило мої очікування.
Вікторія Басько за освітою технолог харчової промисловості. Раніше працювала на заводі інженером з охорони праці. Попри вищу освіту вирішила здобути ще один фах, щоб уміти працювати на тракторі.
-Вирішила навчатися, бо маємо своє фермерське господарство, - розповідає Вікторія. –Там більше працює тато і брат, а я хочу працювати разом з ними. Після п’ятнадцяти років навчання і роботи я вирішила повернутися у село і працювати тут. А щоб щось робити, треба розуміти, що ти робиш, треба мати основу, знання.
Попри те, що родина Вікторії фермерує, у неї раніше не було досвіду роботи з технікою.
-Раніше не було можливості їздити, працювати, - зазначає Вікторія, - бо сама навчалася, працювала. А зараз я справді хочу цим займатися. Під час навчання я уже отримала перший досвід - будови трактора, розбирання моторів, кермування трактором. Мої домашні тепер навіть мене екзаменують. Це дуже добре, що у нас в країні є така можливість навчатися. Країні зараз дуже важко, кадрів не вистачає, їх далі не вистачатиме, а ми той тил, який повинен працювати, обробляти поля.
