У День Національної гвардії України у Гущинцях на будівлі місцевого ліцею відкрили меморіальну дошку уродженцю цього села Олександрові Мельнику.
Аби вшанувати пам’ять полеглого воїна, на шкільному подвір’ї зібралися його рідні, побратими Олександра - воїни Нацгвардії, родини інших загиблих воїнів із Гущинців, представники місцевої влади, односельчани, учні та педагоги ліцею, священник Православної Церкви України.
Старший лейтенант Олександр Мельник був офіцером Національної гвардії, заступником командира роти, у лавах 14 бригади оперативного призначення «Червона калина» боронив Україну від російських загарбників.
Вісімнадцятого червня 2025 року Олександр Мельник загинув на Донеччині, біля села Володимирівки Покровського району - в автомобіль, у якому їхав Олександр влучив ворожий дрон.
За місяць до загибелі Олександрові виповнилося двадцять чотири роки. Тепер йому навічно двадцять чотири.
Олександр Мельник народився у Гущинцях, закінчив місцеву школу, навчався у Вінницькому торгівельно-економічному інституті КНТЕУ, де здобув ступінь бакалавра за спеціальністю «економіка підприємства», після закінчення військової кафедри ста офіцером запасу.
У березні 2023 року Олександра мобілізували до лав бригади «Червона калина». Він був командиром взводу, заступником командира роти оперативного призначення з роботи із особовим складом.
-Я була першою вчителькою Олександра, то ж він назавжди залишиться для мене Сашунею, - каже Галина Гриб. - Йому було п’ять років і три місяці, коли він став першокласником. Сашуня ніби поспішав жити - він був наймолодшим учнем у класі, потім - наймолодшим студентом у виші, а тепер - він наймолодший на нашій сільській Стелі пам’яті.
-Загибель сина - це біль, який ніколи не вщухне, рана, яка ніколи не загоїться, пам’ять, яка ніколи не згасне, - з болем каже мати Олександра Мельника Тетяна Олександрівна. - Пам’ятаймо, пам’ятаймо кожного воїна, кожну родину, кожного причетного до війни. Багато у нас є людей, для кого війна проходить повз, і вони навіть не переймаються нею - не звертають уваги на поранених, не зупиняються біля стели загиблих воїнів. Думають, що війна їх минає. Не минає, війна поміж нас, вона має достукатись до кожного - донатом, допомогою, вшануванням пам’яті, гідним ставленням до кожної із родин загиблих, шаною до кожного воїна, хто боронить нашу рідну землю.
На пам’ятній дошці, встановленій на честь Олександра Мельника, є QR-код. Сканувавши його, можна перейти на зворушливе відео, зроблене однокласницею Олександра Яною Король. У цьому кількахвилинному відео ніби пробігає усе життя Олександра - його кумедні дитячі фотографії, виступи на шкільній сцені, вальс із мамою на випускному, подорожі, військова служба. Кадр за кадром бачимо, як мужніє Сашко, як із маленького хлопчика виростає чоловік, який у важкий для країни час став на її захист і у боротьбі за незалежність України віддав своє життя.
-З-поміж усього Олександр обрав Україну, - каже про свого односельчанина староста Гущинецького старостинського округу Михайло Довгалюк. - Він не виїхав за кордон, не заховався від служби, а став на захист країни від ворога. Ми ж маємо подбати про те, щоб пам’ять про кожного полеглого воїна була гідно вшанована.
Олександр Мельник був мужнім воїном.
На початку 2025 року за заслуги в забезпеченні обороноздатності України, бездоганну військову службу, зразкове виконання військового обов’язку під час збройної агресії Олександра нагородили відзнакою Міністерства оборони України «Вогнепальна зброя».
Указом президента України за особисту мужність і самовідданні дії виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі старший лейтенант Олександр Мельник нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Тетяна Мельник отримує нагороду полеглого на війні сина
-Пам’ятна дошка - це нагадування про нашого друга, - каже однокласниця Олександра Мельника, - нагадування нам про те, яку ціну ми платимо за нашу свободу, нагадування, що пам’ять про дорогих нашому серцю людей має жити вічно.
Олександр Мельник
