Вісімдесят років тому, у червні 1946 року, Янів, село із багатовіковою історією, втратило свою історичну назву.
Калинівка Сіty розповідає, як це сталося.
Радянська імперія не раз вдавалася до масових перейменувань населених пунктів. Один із таких етапів був пов’язаний із наслідками Другої світової війни. Перемога СРСР у війні була позначена хвилею масових перейменувань.
Зокрема у 1946 році багато сіл, які до того мали польські, німецькі, єврейські, чеські, волоські, татарські назви, примусово перейменували. Змінювали також назви, які вважалися «вульгарними» чи невідповідними радянській ідеології.
Перейменування відбувалися централізовано, «згори». Спеціальні комісії при органах влади розробляли списки, які потім затверджувала Президія Верховної Ради УРСР для кожної області. Зокрема окремим указом затвердили перейменування у Вінницькій області.
Указ Президії Верховної Ради УРСР, на підставі якого перейменували села і сільські ради, мав назву «Про збереження історичних найменувань та уточнення і впорядкування існуючих назв сільських рад і населених пунктів Вінницької області». Насправді ж під офіційним гаслом «збереження історичних найменувань» радянська влада здійснювала системну стандартизацію географічних назв, замінюючи історичні назви на російсько-радянські аналоги. Цинізму радянській владі було не позичати.
Це було приводом, щоб через «вульгарні» назви перейменувати населені пункти, які нагадували про національно-визвольний рух українців. Зокрема у червні 1946 року село Вонячин у тодішньому Літинському районі перейменували на Городище, а село Кетроси у Ямпільському районі стало Довжком. Історія обох сіл тісно пов’язана із повстанським рухом 1919-1920р.р., і тут випала нагода, аби навіть назви сіл про це не нагадували. Тоді ж свою назву втратило і село Мазепинці у тодішньому Уланівському районі. Його перейменували у Лисогірку, щоб не було згадки про Мазепу і мазепинців.
У Вінницькій області, у її тодішніх кордонах, у 1946 році перейменували більше сімдесяти населених пунктів. Це стало ще одним кроком радянської влади на шляху змін традиційного топонімічного простору, що існував у нашому краї десятки, якщо не сотні, років.
Колишній замок Холоневських в Яневі
Ці процеси торкнулися і населених пунктів, що нині перебувають у складі Іванівської громади. Вісімдесят років тому, у 1946 році, три населені пункти теперішньої Іванівської громади перейменували і вони втратили свої історичні назви.
Янів став Івановом, Янівська Слобідка - Слобідкою, а село Янопіль, яке тоді входило до складу Забузької сільської Ради Хмільницького району, стали іменувати Іванополем. Також Янівська сільська Рада стала Іванівською, а Янівсько-Слобідська — Слобідською.
Фрагмент Указу Президії Верховної Ради УРСР про перейменування
У цей же час низку населених пунктів на Вінниччині, що мали схожі назви, також перейменували.
Зокрема село Янків у тодішньому Вінницькому районі стало Іванівкою. Іванівкою також стала Янишівка у тодішньому Дашівському районі. У Козятинському районі село Янківці стали іменувати Іванківцями.
Село Янівці у тодішньому Хмільницькому районі перейменували на Іванівці, а Янкулів у Ямпільському районі - на Іванків.
Перейменували і село-тезку нашого Янева. Село Янів тодішнього Теплицького району також перейменували в Іванів.
Теперішній топонімічний простір Іванівської громади
Але перейменувавши назву села, ініціатори цих змін не змогли викорінити історичну назву із народної пам’яті.
-З часу перейменування нашого села минуло вісімдесят років,- каже заступник Іванівського сільського голови, дослідник історії села Ігор Лановий. - За цей час виросло кілька поколінь, які стикалися саме з новою назвою села. Але у живому мовленні чимало людей, котрі навіть не є мешканцями нашого села, досі послуговуються історичною назвою Янів. Історична пам’ять часом буває сильніша за час та привнесені назви.
Янівські вихідні: історична пам’ять сильніша за час та привнесені назви
