Полеглий воїн-десантник із села Іванова Олександр Коломієць став прототипом одного із героїв нового кліпу до пісні «Бісить» гурту «Фіолет».
Днями гурт «Фіолет» презентував нову пісню із назвою «Бісить» та офіційний відеокліп до неї.
Цей кліп гурт присвятив полеглим захисникам України.
Головну роль у кліпі виконав воїн-десантник Володимир Шевченко. За кілька тижнів до зйомок він втратив своїх побратимів - уродженця Іванова Олександра «Бєса» Коломійця та киянина Івана «Юнгу» Трембовецького, для яких був не лише командиром, але й другом.
Володимир Шевченко розповів, як він погодився взяти участь у зйомках.
Головну рольу кліпі грає воїн-десантник Володимир Шевченко
«…Ок, давайте послухаю пісню та почитаю сценарій.
Посічене уламками крило машини.
Автівка побита з вибитим склом, трохи обгоріла, їде Києвом, стає посеред затору у Києві.
Поруч із ним дорогий Ламборгіні, у якому модні пасажири посміхаються між собою, газують і качаються під музику. Він не дивиться на них. Їде вулицями Києва.
У нього за спиною сидять в повному екіпі тіпи. У нього на обличчі біль – насправді поруч нікого нема, він їде сам...
Прототипом героя, що у центрі, є Олександр Коломієць
Далі я не читав. Це не сценарій, а будь-яка звичайна моя поїздка машиною будь-де останні роки. Тільки у дзеркалі я бачу не два і навіть не двадцять два обличчя. Просто останні два - це Юнга та Бєс. Вони сидять першими. В останньому до мене ряду.
Командир погодив, я вирвався на добу, та ми відзняли кліп. Було максимально просто та складно водночас.
Просто, тому що я не грав, а прожив ще один свій день.
Складно через те, що я не грав, а просто прожив ще один свій день.
Пам'яті «Юнги» Івана Трембовецького та «Бєса» Олександра Коломійця. Подивіться. Вони останні два в моєму дзеркалі заднього виду», - розповів Володимир Шевченко.
Молодший лейтенант Олександр Коломієць загинув п’ятого липня 2026 року, виконуючи бойове завдання на Сумщині. Йому було тридцять років.
Олександр Коломієць
Воїна проводжали в останню путь десятки його односельчан, віддати шану своєму бойовому побратимові приїхали бійці із 82 окремої десантно-штурмової Буковинської бригади, з якими Олександр воював раніше, командир батальйону та командир роти 238 окремого батальйону безпілотних систем «Чорний сокіл».
Цей підрозділ у складі 8 корпусу десантно-штурмових військ створили на початку 2026 року.
Олександр Коломієць брав активну участь у його формуванні, дуже відповідально ставився до підбору особового складу, він особисто відбирав бійців для взводу, яким командував, особисто забирав їх після проходження військової підготовки, відвозив у розташування підрозділу. Дбав про них, як про рідних людей.
- Він вболівав за кожного, думав про відпустки для підлеглих, про те, щоб до них приїжджали дружини, рідні, -розповідає дружина Олександра Коломійця Анастасія. - Не раз таке бувало, що телефоную чоловікові, запитую як у нього справи, а він розповідає, що все добре - хлопці змінилися із позицій або хлопцям доставили все необхідне. Я його запитую, як у тебе справи, а він - в мене все нормально, а от хлопці…, і знову починає розповідати про своїх побратимів.
Олександр Коломієць захищав Україну із 2022 року. У лавах 82 десантно-штурмової бригади воював на Харківщині, Запоріжжі, Донеччині, влітку 2024 року брав участь в операції на Курщині. За мужність та відвагу Олександр Коломієць був нагороджений відзнакою Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест» та відзнакою президента України «За оборону України».
Олександр Коломієць
-Саша розпочинав війну звичайним солдатом, - розповідає про свого чоловіка Анастасія Коломієць. - Спочатку був сапером, потім перекваліфікувався на пілота БПЛА, згодом став командиром екіпажу, командиром взводу, отримав офіцерське звання. Він був дуже вмотивованим воїном, багато навчався, пізнавав нове, вдосконалювався. Під час війни у ньому викристалізувалися ті якості, які у мирному житті не проявлялися. Він сформувався як особистість, як чоловік, як офіцер. Після поранення у Саші були проблеми зі здоров’ям, йому невдало прооперували коліно, то ж коли він йшов, було чути, як воно скрипить. Але у нього навіть у думках не було, щоб піти з армії, списатися - він шукав усі можливі шляхи для того, щоб бити ворога, щоб здобути перемогу.
Безпосереднім командиром Олександра Коломійця у 238 батальйоні безпілотних систем «Чорний сокіл» був Володимир Шевченко, учасник АТО, відомий бізнесмен, власник мережі Veterano Coffee Kyiv, а тепер і головний герой кліпу до пісні «Бісить». Він дуже цінував Олександра, називав його неймовірним, був впевненим, що на Олександра Коломійця чекало гарне військове майбутнє - передбачав, що Олександр міг командувати ротою, а у майбутньому і батальйоном. Але, на жаль, життя Олександра передчасно обірвалося внаслідок ворожої агресії.
П’ятого липня Олександр виконував бойове завдання на Сумщині, був на позиції.
-О сьомій п’ятнадцять Саша написав мені - «У нас все добре. Працюємо», - Анастасія Коломієць згадує день, коли загинув її чоловік. - Я завжди йому писала «Коханий, бережи себе», а він завжди відповідав «Обов’язково, кохана», а цього разу відповів лише «Добре». Це вперше за стільки років війни, за стільки виходів, стільки різних ситуацій він так відповів. У наступному повідомленні я написала, що безмежно його кохаю, але бачу, що повідомлення доставлене, але Саша його не прочитав. А далі взагалі зник зв’язок. Я почала хвилюватися, а потім у якийсь момент відчула присутність чоловіка біля себе, ніби його душа прилетіла до мене. Згодом мені повідомили, що Саша загинув.
Олександр Коломієць
- Поховали Беса. Стало реально легше. Наче відпустив. Наче сказав пока, а не прощавай. Наче сказав до зустрічі, але не до скорої. Він був неймовірний. Просто неймовірний і все, - зазначив після похорону Олександра його командир роти Володимир Шевченко.
- Олександр міг ще стільки багато принести користі, багато зробити для розвитку підрозділу, для людей, які були поруч із ним, для України, - каже Анастасія. - Він пішов один, а нас, побитих горем від його втрати, залишилося багато.
-Страшно, коли гинуть молоді побратими. Ще страшніше, коли це твої друзі. Пам’ять про них - один з найважливіших проявів нашої шани, - каже Володимир Шевченко.
