«Я — син України, а я її — донька» - патріотичного вірша з такою назвою Вікторія Баюк та Олександр Уманчук написали за годину під час спілкування авторів у соцмережах.
-Ідея написання вірша виникла спонтанно, - каже Вікторія Баюк. - На Великдень, десь о десятій годині вечора я і Олександр переписувалися у соцмережах. І в ході спілкування у нас виникла ідея написати спільного вірша. Олександр надіслав мені перші рядки, вони мені дуже сподобалися і тема нам обом була близькою, бо ми обоє пишемо вірші патріотичного спрямування. Ми так загорілися цією ідеєю, що усього за годину написали спільного вірша.
Вікторія Баюк та Олександр Уманчук — однокласники, вони разом навчалися у Черепашинецькій школі. Хист до поезії в Олександра проявився ще у школі.
-У школі то все було не серйозно. Серйозна поезія з'явилася під час Революції гідності. Дуже пережив ті події, потім почалася війна і з'явилися нові вірші, - розповідає Олександр Уманчук. - Усі вірші у мене народжуються під впливом сильних емоцій, тоді рядки ніби самі лягають на папір.
А Вікторія почала писати вірші два роки тому. Обоє цікавилися творчістю один одного, а от спільного вірша написали вперше.
Свого вірша Вікторія та Олександр вже на наступний день виставили у соцмережах і отримали чимало схвальних відгуків.
-Першими відзначили наш вірш односельчани, які зараз живуть за кордоном, - розповідає Вікторія Баюк. - Вони дякували за вірша, казали, що для них це зв’язок з рідним домом.
«Я — син України, а я її — донька»
Блукаю рядками я посеред люду,
Нестримна тривога живе в моїх грудях...
Так важко та гiрко нас правда карає.
За що, та навiщо? Хтось вiдповiдь знає?
Солодша брехня, анiж правда в обличчя,
А я - Українка, вiнок менi личить,
Одягну з калини червоне намисто,
Всмiхнуся я щиро, так просто i чисто!!!
Допоки серденько трiпоче у грудях,
Свiй рiд український не зраджу, не згублю!!!
Я рiдну країну люблю, поважаю,
Донька України, i цим я пишаюсь!!!
Блукаю рядками я посеред люду,
Нестримна тривога пече в моїх грудях...
Так важко та гiрко нас правда карає .
За що, та навiщо?
Хтось вiдповiдь знає?...
Бо краще мовчання, нiж правда в обличчя,
А я - Українець, свiй рiд возвеличу!
Матусею вишиту вдягну сорочку,
Я гризтиму землю за сина та дочку...
За рiдну країну, я мужньо загину,
В бiдi не залишу свою Батькiвщину.
Люблю я її неосяжнi простори,
Я — син України, мiцний, наче гори!
Блукаєм рядками ми посеред люду,
Ми творчi натури вкраїнського роду.
Ти — син України, а я її — донька,
На аркуш паперу летить наша думка!
Святе правди слово ростиме вiками,
Цвiстиме у полi колоссям й квiтками.
Дозрiє врожаєм для наших нащадкiв,
Якi пожинатимуть стиглi зернятка!!!
