У День захисника України на своїй сторінці у соціальних мережах мешканка Іванова Тетяна Кучеренко розмістила привітання відразу для трьох рідних їй людей — батька, брата та доньки, які 14 жовтня вважають своїм святом.
— У нашій родині кілька поколінь пов’язані з армією, — каже Тетяна Кучеренко. -Мій дідусь, Петро Григорович Глушко, під час Другої світової війни дійшов до Німеччини, був пораненим, мав бойові нагороди. Через десятки років військовим став мій брат Олександр, потім батько пішов добровольцем на війну, а тепер і моя донька навчається у військовому ліцеї у Луцьку і також мріє про армію.
Для цієї родини поняття захисник України має особливе значення. Вони знають, що таке військова служба, війна і як важко чекати з війни рідних.
-Армія змінює людей, — додає до розповіді Тетяни Кучеренко її мама Наталя Глушко. — Коли син пішов навчатися у військовий ліцей в Чернігові, він став зовсім іншою людиною, більш зібраним, дисциплінованим. І після закінчення ліцею Олександр свідомо продовжив шлях військового — поступив на навчання до Академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
Олександр Глушко закінчив академію достроково — через війну випуск молодих офіцерів прискорили і відразу відправили на передову. Першим місцем служби Олександра було селище Кримське на Луганщині, потім −29-й блокпост, Попасна, Торецьк. Зараз Олександ Глушко — заступник командира батальйону з вогневої підготовки.
-Що таке війна син усвідомив, ще коли навчався в академії, він був у роті почесної варти, тому постійно доводилося виїжджати на поховання загиблих героїв. Це було дуже важко для молодих хлопців, — каже Наталя Глушко. — Син вже шість років на війні. Зараз спокійніше на лінії розмежування і на серці також спокійніше. А перші роки місця собі не могла знайти.
Батько Олександра, Василь Глушко, не зміг залишатися вдома у той час, коли його син воював на Сході, і пішов добровольцем на війну.
Військовий чин дідуся та дядька став прикладом для юної Віталіни Кучеренко, яка вирішила також пов’язати свою долю із армією.
У минулому році дівчина поступила на навчання до Волинського ліцею з посиленою військовою підготовкою.
-Вона цілеспрямовано йшла до своєї мети і коли після восьмого класу не поступила, спробувала ще раз. Друга спроба була вдалою, — каже Тетяна Кучеренко. — Доньці дуже подобається навчатися у ліцеї, от тільки за рідними сумує, бо вдома буває не часто.
