13 травня у селі Хомутинцях, на батьківщині відомого українського поета і громадського діяча Степана Руданського, урочисто відкрили стелу пісні «Повій, вітре, на Вкраїну».
На гранітних сторінках розгорнутої книги викарбувані слова однієї з найвідоміших поезій Степана Руданського, яка стала не лише символом туги за коханою, а й за Батьківщиною.
Стела розташована поблизу музею Степана Руданського. Її встановили ще у січні нинішнього року, але урочисто відкрили у ці травневі дні.
Участь в урочистостях взяли заступник Калинівського міського голови Микола Господарець, в.о. старости Хомутинецького старостинського округу Оксана Мудрик, заступниця начальниці обласного управління культури Валентина Троян, голова Вінницької обласної організації Спілки письменників України Вадим Вітковський, працівники культури Калинівської громади, представники громадськості, мешканці Хомутинців.
Відкривши стелу пісні, учасники урочистостей заспівали «Повій,вітре, на Вкраїну».
Виконувачка обов’язків старости Хомутинців Оксана Мудрик сподівається, що пам’ятник «Повій, вітре…» стане ще однією локацією, поряд з музеєм поета, пам’ятником, могилою батьків Степана Руданського, куди навідуватимуться люди, вшановуючи пам’ять великого земляка. Стане черговою складовою «Садиби Руданських» - місцевого туристичного об’єкта, задля якого переважно і приїжджають в Хомутинці люди.
У нинішньому році пісні «Повій, вітре на Вкраїну» виповнюється 165 років. Її Степан Руданський написав у 1856 році в Петербурзі, під час навчання у медико-хірургічній академії.
З часу написання «Повій, вітре, на Вкраїну» пісня стала народною.
Її часом називають світовим романсом з Поділля. Вона звучить чи не на усіх континентах. «Повій, вітре» була в репертуарах видатних українських співаків Івана Козловського, Бориса Гмирі, Анатолія Солов’яненка, Костянтина Огнєвого, прем'єра Київської опери Івана Шведова, соліста Большого театру Івана Жадана.
Як і багатьох відомих творів, у цієї пісні цікава і багата історія.
- Історія зберегла нам ім’я дівчини Степана. Це Марія Княгницька, - розповідає Оксана Мудрик. - Степан Руданський, навчаючись у Подільській духовній семінарії, жив деякий час на квартирі Маріїної матері — вдови-матушки Єлизавети Княгницької. У вдови було три доньки, між ними Марія була надзвичайної краси і, кажуть, мала добре серце й душу. За нею упадали Степан Руданський та його однокашник Іван Квартирович, обидва хотіли з Марією одружитися.
Але бути разом Степанові Руданському і Марії Княгницькій не судилося. Коли юнак замість Петербурзької духовної академії вступив до медико-хірургічної, мати Марії заборонила доньці й думати про Руданського.
Через рік Марія стала дружиною Івана Квартировича, однокашника Степана по семінарії та квартирі. Тоді й народився у далекому Петербурзі вірш «Повій, вітре, на Вкраїну».
Вірша «Повій, вітре, на Вкраїну» надрукували через п’ять років після написання. Сто шістдесят років тому - 12 січня 1861 році, у дебютному номері першого українського журналу в Російській імперії «Основа».
А піснею вірш «Повій, вітре, на Вкраїну» став тоді, коли його поклала на музику Людмила Александрова.
«Повій, вітре, на Вкраїну» звучить на багатьох мовах. Його переклали на майже на сто мов світу. Польською "Повій, вітре" переклав Іван Франко, російською Павло Грабовський, вільний переспів поезії Руданського зробив данський письменник і вчений-славіст Тор Ланге. У 2003 році тому літературознавці Борис та Кость Хоменки видали книгу, де зібрали всі відомі переклади "Повій, вітре, на Вкраїну" мовами народів світу - всього -114 текстів.
