Раніше вироби з лози були в кожному українському господарстві - кошики, колиски, меблі. Зараз у сільській господі частіше побачиш пластикове відро, аніж плетеного з лози кошика. Але є ще люди, які продовжують життя давнього українського ремесла - лозоплетіння. Один з таких майстрів Віктор Михальчук з Хомутинців.
Майстром «золоті руки» - так часто називають цього чоловіка, який продовжує давню українську традицію, а його вироби з лози знають далеко за межами рідних Хомутинців.
- Зараз чи не найкраща пора для того, аби щось виготовляти з лози. На городі вже все зробили, роботи вдома не так багато, тому маю час, аби і матеріал підготувати, а потім над ними працювати – від ранку й до самої ночі, - каже Віктор Михальчук. - Мені це дуже подобається: за 20 років, протягом яких я займаюсь плетінням із лози, відпрацював техніку, виробилося терпіння до цієї справи, тому плести можу безперервно.
Віктор Михальчук тримає у руках кошик власного виробництва.
Сезон кошиків. Архівне фото.
Чоловік почав займатись цим видом народного промислу у зрілому віці. До того часу він встиг спробувати багато різних галузей праці, та навіть кілька років відслужив у флоті неподалік Петропавловська-Камчатського. Віктор Олександрович зізнається: спершу багато чого не виходило, кошики «…літали по хаті…» в пориві емоцій, проте з часом усе стало на своє місце. Майстер каже, що будь-який навик повинен пройти шлях через голову та руки, щоб стати справжнім умінням.
- Люди часто не розуміють, скільки роботи я вкладаю в свої вироби, скільки часу та терпіння, а потім дивуються, мовляв, дорого, це таких грошей не коштує, - каже Віктор Михальчук. - Але перш ніж плести, потрібно зробити багато підготовчої роботи: лозу треба знайти, кілька годин варити, потім обдерти її від шкірки, висушити і лише тоді плести. Вже тоді готовий виріб я обробляю лаком та знову висушую. Це все час і непроста робота, яку мало хто цінує. Хоча мої вироби дійсно якісні та стійкі. Ось, наприклад, у веранді стоїть плетена полиця, на якій ми зберігаємо книги, фотографії та інші речі: їй вже майже 17 років, а вигляд має ніби вчора зробив.
Фотографія з часів служби на флоті.
Чи найважливішою частиною роботи Віктора Михальчука є пошук підходящої для плетіння лози. При цьому недостатньо просто знати місця, де росте лоза, адже за словами майстра вона часто стає жертвою осінніх та весняних «випалювань» полів та лугів разом із зайцями, птахами, та іншими живими істотами. Тому часом доводиться витратити дійсно багато часу та зусиль, аби віднайти лозу необхідної якості.
- Заготівля матеріалів вимагає багато часу та зусиль. Тут недостатньо просто мати фізичну силу та витривалість, важливо мати розуміння того, яка лоза згодиться, а яка взагалі не підійде для обробітку. До того ж, потрібно й місця знати. Коли я шукаю лозу для себе, то можу об’їхати велосипедом від Уладівки аж до Заливанщини. Одного разу навіть заміряв свій маршрут – понад 70 кілометрів велосипедом за день із величезною в’язкою лози на рамі.
Майстер каже, що може виплести з лози практично усе, що завгодно. Раніше він користувався усілякими макетами, проте з часом зрозумів, що навику та майстерності вистачає, аби створювати вироби виключно за допомогою уяви.
- Хотів навіть сплести мотоцикл у повний розмір, проте цей проєкт потребує дуже багато зусиль та витрат, його час ще прийде, - каже Віктор Михальчук.
Основа для кошика за кілька хвилин.
Свої вміння Віктор Олександрович передає юним школярам Хомутинецької школи на гуртку із лозоплетіння. Тут займаються учні від 5-го класу і старші. На цих заняттях діти засвоюють основи цього ремесла, навчаються плести кошики, вази, інші витвори, що можуть прикрасити помешкання.
- Ситуація із лозоплетінням у нашому краї не надто оптимістична. У Гущинцях та Калинівці працюють декілька майстрів, які продовжують зберігати традиції лозоплетіння нашого краю, проте загалом кількість умільців зменшується, що дуже прикро, - бідкається Віктор Олександрович. - Коли я вперше привіз своїх учнів на виставку до Вінниці (а було це понад 15 років тому), то свої роботи представляли понад 15 гуртків з усіх куточків області. Коли ми з учнями їздили туди востаннє до карантину, два роки тому, то окрім нас було ще два гуртки – з Козятина та Вінницького району. Звичайно, мене це засмучує, проте маю надію, що це стародавнє ремесло не вмре. Головне, що ця справа подобається дітям і, можливо, вони понесуть її далі у люди.
І поки надворі сіріє осінь, Віктор Михальчук продовжує створювати все нові та нові яскраві плетені вироби. Майстер займається, без перебільшення, справою свого життя, яке дарує щиру радість та наснагу.
