Той несамовитий крик і досі ятрить душу Інни Мурзіної. Тоді за допомогою до калинівчанки звернувся знайомий. Він попросив розшукати хвору матір, яку брат відвіз у будинок для пристарілих, а про свій вчинок зізнався лише через кілька років.
- Ми швидко розшукали жінку у Вінниці, в обласному пансіонаті для інвалідів та людей похилого віку, — розповідає Інна Мурзіна. — Вона була там вже кілька років і втратила надію побачити рідних. Після інсульту жінка погано рухалася, не розмовляла. Але коли ми увійшли в кімнату і вона побачила молодшого сина, раптово сіла на ліжко і почала кричати. То не були слова, а незрозумілий звук, який виривався з її тіла, то кричала її душа. Історія закінчилася щасливо. Незважаючи на свою інвалідність, син забрав хвору матір до себе додому і доглянув її до смерті.
«Не збідніє рука того, хто дає»
За п’ять років волонтерства таких історій калинівчанка Інна Мурзіна може розказати багато. З продуктами харчування, одягом, іншою благодійною допомогою молода жінка побувала в лікарнях для душевнохворих, в сиротинцях, тубдиспансері, будинках пристарілих і навіть передавала допомогу у в’язницю.
- Колись, в дитинстві, моя бабуся Тетяна Іларіонівна цитувала слова зі Святого Письма: «Хай не збідніє рука того, хто дає». Ці слова я зрозуміла лише після своїх тридцяти, коли почала займатися благодійністю, — продовжує Інна Мурзіна. — Буває, що вже не знаєш, де взяти потрібні речі чи продукти, а життя так поверне, що все складеться, як потрібно.
От нещодавно збирали допомогу для ув’язнених у Черкаській області. Нам розповіли, що там відбувають покарання сироти, самотні люди, яким немає на кого розраховувати. Ув’язнені живуть на межі бідності. Деякі не мають взуття, тому роблять його з пластикових пляшок, сплять на голих дошках. Думали, що ніхто не допоможе, але з Божою допомогою за п’ять днів ми зібрали цілий бус продуктів та одягу. Люди приносили навіть ковдри та подушки.
А почалося все з поїздки у лікарню для душевнохворих
П’ять років тому бабуся Інни розповіла їй про священика з Павлівки Василя Кушніра, який займався благодійністю. Він саме збирався у лікарню до душевнохворих і їм потрібно було завести хліб із смальцем. Жінка купила тридцять буханців хліба, цілий ранок різала його на шматки, змащувала смальцем і пакувала в кульки. А потім зі своїм гостинцем поїхала до хворих.
- Сказати, що я була вражена, це нічого не сказати, — пригадує волонтерка. — Хворі тягнули руки і просили хліба. Для мене це був шок. Після повернення додому я ще кілька днів не могла нічого їсти, шматок хліба не ліз у горло. Так все і почалося.
Разом з подругою Тетяною Соколовською створили групу «Добробут». Сьогодні разом з ними працюють волонтери зі Жмеринки, Вінниці, Києва, Одеси. Активно долучаються до благодійних справ Калинівські загальноосвітні школи № 1 та № 2, музична школа, дитячий садок «Берізка», різні організації та прихожани церкви.
- Дуже вдячна всім, хто допомагає нам і підтримує. Деякі люди, спробувавши раз чи два, залишають цю справу. Інші залишаються з нами. Це вибір кожного. Адже дуже важко морально. Багато з тих, хто перший раз приходив до хворих і бачив їхні страждання, потім виходили на вулицю і починали плакати на зрив. Для мене найважче їхати у будинки для пристарілих. Там люди не голодують, але їм бракує спілкування, вони шукають споріднену душу. У кожній я бачу свою бабусю, прабабусю і мені стає дуже важко. Після кожної поїздки думаю, що це востаннє, важко, але проходить час і знову організовується нова поїздка.
От і зараз вихованці дитячого садочка «Берізка» готують подарунки, які Інна Мурзіна разом із іншими волонтерами повезе у малозабезпечені родини на день Святого Миколая. Як стверджує волонтерка, такі поїздки допомагають переоцінити своє життя, змінюється ставлення до батьків, рідних, людина вчиться цінувати те, що має.
