Словом і ділом - це не передвиборче гасло якоїсь політичної сили, а стиль життя у ці тривожні воєнні дні Алли Зубко із Сальника.
Вона щодня разом з односельцями допомагає українській армії і у цій круговерті ще знаходить час для поезії, щоб вилити у віршах весь свій біль, тривогу і переживання за долю України, за її людей, які стали на захист рідної землі.
«Спи, маленьке, хай присниться Тобі твоя мати. Вже чекає на тім світі, Щоб поколисати... Люлі, люлі, ластів'ятко, Вітер заспіває. Десь на небі рідний татко На тебе чекає...» - це рядки з «Колискової», яку написала Алла Зубко відразу після того, як стало відомо про звірства нелюдів з росії у Бучі.
-Я й до війни писала вірші, публікувала їх у соціальних мережах, - розповідає Алла Зубко, - але ніколи раніше вони не знаходили такого відгуку у читачів, як зараз. Значить, людям це потрібно. Якщо хоч один мій вірш зачепить у когось струну його душі, то, напевно, я це роблю недаремно.
Алла Зубко
Відголос «руского міра» в оселю Алли Зубко прилетів у перший же день повномасштабного вторгнення росії в Україну, вранці 24 лютого, коли окупанти нанесли ракетний удар по військовій частині у Калинівці.
-Після вибухів, ми перебралися з Сальника у Бережани, де живуть мої батьки, - розповідає Алла Зубко. - Але вже на другий день побачили, що треба повертатися додому, бо без догляду залишилося обійстя, собака. До того ж на наступний день ворог завдав ще одного удару по іншій військовій частині.
Коли через Алла Зубко з родиною повернулася назад у Сальник, її чоловік пішов чергувати на блокпостах у селі, а вона - плести маскувальні сітки.
-Я ще ходила у військкомат, але добровольцем мене не взяли, - каже Алла, - то ж шукала якусь роботу, щоб бути корисною для країни, армії. Два дні я ходила у Калинівку плести сітки, а тоді бачу, що з однієї мене користі не багато, бо у мене тільки дві руці. Домовилась, щоб дали заготовки для сітки, забрала їх в село. В Сальнику ми організувалися і громадою включилися у роботу. Плели сітки, виготовляли турнікети для зупинки кровотечі, шили устілки для взуття нашим солдатам. Зараз маємо інше замовлення від військових. Намагаємось бути корисними. Я свідомо не називаю нашу діяльність волонтерством, бо, на мою думку, це обов’язок кожного зробити свій внесок для захисту України.
Торік побачила світ перша збірка поезій Алли Зубко
А потім у вільний від роботи час Алла Зубко переливає свої емоції та переживання у поезію. Торік світ побачила її перша збірка віршів, Алла сподівалася, що у нинішньому році вдасться видати ще одну, але її плани перекреслила війна. Тепер у неї уже є чимало воєнної поезії, якої також може вистачити на окреме видання. Але Алла Зубко каже, що збірка зараз далеко не головне, головне - Перемога над московськими зайдами.
Воєнна поезія Алли Зубко
Спи, маленьке, спи , дитятко
Бо земля вже вкрила
Твої сині оченятка,
Спи, дитятко миле...
Засни міцно, щоб не чути
Як ридає гірко
Саме небо над тобою,
Невинная зірко...
Спи, маленьке, хай присниться
Тобі твоя мати.
Вже чекає на тім світі,
Щоб поколисати...
Люлі, люлі, ластів'ятко,
Вітер заспіває.
Десь на небі рідний татко
На тебе чекає...
Він з хмаринки вже колиску
Для тебе ладнує,
На землі ж бо твого міста
Більше не існує...
Хай пір'їнкою м'якою
Над тобою ляже
Сира земля... І молитву
Дощ нехай розкаже...
А ти ж, собі, малесеньке,
Спи, як ще не спало,
Бо ніхто і не признався
Чим ти заважало ...
Чи ти шкоди наробило,
Спати не давало?
Засни, засни дитя миле,
Вже тебе не стало...
***
Хай обов'язково хтось запише
У рядки історії буття,
Як крізь легкий сон тривожно диха
У підвалі зморене дитя.
Хай запишуть в ту велику книгу
Біль душі і всеосяжний страх,
Коли з неба попіл замість снігу,
Коли кров засохла на вустах.
Запишіть же, чуєте? Так треба.
Кожен день, кожнісіньку ніч.
Запишіть пожежі упівнеба,
Вибухи змалюйте зусебіч.
Не забудьте, прошу, записати
З чого починалась посівна:
Сльози сіяла у землю мати
І питала, в чім її вина..
Запишіть детально, все до коми,
Бо мине ще сотня літ і знов
Нашим дітям ворог незнайомий
Прийде, щоб пролити їхню кров.
Він уже приходив, ми забули,
Він уже чіплявся в шию нам...
Запишіть, щоб пам'ять не заснула,
Бо нема дороги в рай рабам.
***
Аж, якось, загорілось небо
Перед початком пам'ятного дня...
Лелеки, прошу, не летіть, не треба
Блукати між вогнями навмання...
Лелеки, не вертайтеся додому,
Допоки наше небо ще горить.
Ще крилами змахнете люту втому,
Земля розкаже, як її болить...
Лелеченьки мої, не повертайтесь,
На ці бідою всипані поля...
Перечекайте, прошу, заховайтесь,
Вам ще у сім'ї нести немовлят.
