Чотири роки тому завершилась оборона Донецького аеропорту, яка тривала 242 дні, з 26 травня 2014 року до 20 січня 2015 року.
У цей день Калинівка Сіty розказує п’ять історій «кіборгів» з Калинівщини - Олександра Бондара та Володимира Гринчука з Калинівки, Володимира Сичевського з Гущинців, Ігоря Юркевича з Голубівки і Тараса Танчака з Шепіївки - колишніх військовослужбовців 90 –го батальйону 81 десантно-штурмової бригади, які свого часу мужньо боронили ДАП від бойовиків і повернулися з війни.
ОЛЕКСАНДР БОНДАР
Боронити незалежність та територіальну цілісність України Олександра призвали у 2014 році у переддень Дня незалежності України.
Він воював у складі одного з найвідоміших підрозділів Збройних сил України – 90 окремого десантно – штурмового батальйону 81 десантно – штурмової бригади. Цей підрозділ був сформований переважно з мобілізованих десантників.
Олександр Бондар (ліворуч)
-До війни я не був десантником, - каже Олександр. – Строкову службу служив у полку «Ягуар», тут же служив три роки за контрактом. А після мобілізації потрапив у десантний підрозділ і ні разу про це не пожалкував. Олександрова географія війни тривала вісімнадцять днів, з шостого по двадцять третє грудня 2014 року боронив новий термінал Донецького аеропорту.
Олександр Бондар з дружиною
Указом президента України Олександр Бондар за оборону ДАПу нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Через усю війну Олександр Бондар проніс дві фотографії із зображенням дружини і сина.
-Їх я проніс біля серця через усю війну. Це додавало сил, допомагало вистояти, пережити усі труднощі, - каже Олександр. – Я знав за кого воюю.
ВОЛОДИМИР СИЧЕВСЬКИЙ
Коли у 2014 році Володимира Сичевського у військкоматі запитали, чи готовий він йти до війська, він без вагань відповів ствердно. У нього була лише одна умова, яку він поставив перед працівниками військкомату – служити має обов’язково у десантних підрозділах, адже строкову службу Володимир служив у 80 – й аеромобільній бригаді і з часів служби навіть зберіг голубого берета.
Володимир Сичевський
Після мобілізації у серпні 2014 року Володимир потрапив до 90-го батальйону, який став основою 81-ї десантно – штурмової бригади.
Володимир Сичевський, позивний «Кум», служив у роті вогневої підтримки, то ж не раз забезпечував її колонам, що їхали в аеропорт.
-Їдеш по взльотці і таке враження, що ти мішень в тирові, - розповідає Володимир. – У тебе стріляють, ти стріляєш. У такі хвилини все виконуєш на автоматі, думалось лише про хлопців в аеропорту, що їм треба доправити боєприпаси, вивезти поранених, щоб колона зайшла в аеропорт. Страху не було, а було дике бажання дати «кацапні» по зубах, бо чого вони на нашу землю приперлись.
Демобілізувавшись, Володимир Сичевський з військом не розлучився. Нині він військовослужбовець за контрактом Національної гвардії України.
ВОЛОДИМИР ГРИНЧУК
З війни Володимир привіз додому ангелочка, зробленого з соломи, та ляльку – мотанку, в руці у якої була записка з побажаннями від української дитини. Вони були оберегами для Володимира на війні.
Володимир Гринчук
Хтось інший на місці Володимира міг легко, як кажуть, закосити від служби – жив у Старокостянтинові, прописаний був у Калинівці, запросто міг сказати, що повістка не надходила, але колишній військовий так не зробив і потрапив на службу у 90-й батальйон 81 десантно – штурмової бригади.
Володимир Гринчук безпосередньо у самому аеропорту не був, але вогнем артилерії забезпечував прикриття, вогневу підтримку тим, хто воював у терміналах.
ІГОР ЮРКЕВИЧ
Разом з військовими нагородами – відзнакою Міністерства оборони «Знак пошани», нагрудними знаками «За оборону Донецького аеропорту» та «За вірність народу України» Ігор Юркевич зберігає маленьку іконку Матері Божої. Вона весь час була з ним на війні.
Ігор Юркевич
-У кожного з нас був свій оберіг і талісман, - каже Ігор Юркевич. – У когось дитячий малюнок, у когось синьо-жовтий браслетик, сплетений школярами, у когось ангелочок – мотанка, а у мене – ця іконка.
Ігор Юркевич вірить, що саме це зображення оберігало його у найскладніші моменти на війні – 1 грудня 2014 року, коли потрапив під обстріл «Градів», 22 січня 2015 року, коли виходив з аеропорту і 5 травня, коли отримав поранення.
-Я служив у роті вогневої підтримки, кулеметником. У складі групи із семи осіб 19 січня 2014 року ми за наказом зайняли позицію у приміщенні пожежної частини аеропорту, - розповідає Ігор Юркевич. –Ми надавали підтримку хлопцям, які безпосередньо були в аеропорту. 22 січня ми крайніми вийшли з аеропорту, коли ми усі семеро повернулися до своїх, здивуванню не було меж – мало хто вірив, що ми звідти вийдемо.
Ігор Юркевич з сином Назаром
ТАРАС ТАНЧАК
З Тарасом Танчаком, позивний «Тарик», вдалося познайомитись у грудні 2014 року у Костянтинівці, де було розташування 90-го батальйону. Він все просив, щоб не писали про його поранення, аби мама не дізналася. Після поранення, не втрачав бадьорості, піджартовував. «Гранат РГД та Ф-1 боятися не слід, вони ж ручні», - один з жартів, що запам’ятався з тієї зустрічі. А ще запам’ятався сумний погляд Тараса - пізніше взнали, що за кілька днів до цього поблизу Пісків загинуло шестеро бійців 90–го батальйону.
Тарас Танчак
Строкову службу Тарас Танчак служив у 95-й аеромобільній бригаді, туди ж потрапив після мобілізації. Один з підрозділів цієї бригади став основою для формування 81 –ї окремої десантно – штурмової бригади, у складі якої воював Тарас.
Олександр Бондар і Тарас Танчак(праворуч) на прем'єрі фільму "Кіборги" у Калинівці
Демобілізувавшись з військ, Тарас не залишив військової служби – зараз він військовослужбовець за контрактом Національної гвардії України.
