6 вересня у Іванові в останню путь провели двадцятивосьмирічного майора Олександра Глушка, який загинув 3 вересня на південному напрямку війни із російськими окупантами.
У цей день тіло Олександра живим коридором зустрічали у Калинівці та у рідному Іванові. Останній земний шлях воїна був рясно встелений квітами і омитий сльозами.
На рідному для Олександра подвір'ї майорить синьо-жовтий стяг - символ, за який Олександр Глушко боровся ще із 2015 року, та за який віддав своє життя 3 вересня 2022 року.
На вулиці, де народився та виріс Олександр Глушко, юрбляться десятки людей, ще сотні чекають, щоб доєднатись до похоронної процесії на центральній вулиці села. Друзі, рідні, односельчани, мешканці інших сіл громади, бойові побратими прийшли, щоб віддати останню шану воїну.
Рідна вулиця Олександра Глушка
- Родина Глушків мешкає навпроти нашого будинку, Олександр виріс на моїх очах, - згадує Олександра Глушка його сусід Ігор Лановий. - Він дуже добре товаришував із моєю донькою, у них всього рік різниці. Добрий, відповідальний та чесний чоловік. Стан здоров'я дозволяв йому уже не служити, або хоча би працювати подалі від лінії зіткнення, проте він до останнього залишався разом зі своїми побратимами на "нулі".
Олександр Глушко боронив Україну із 2015 року: У лютому того року відбувся достроковий випуск в Академії сухопутних військ і молодим лейтенантом він одразу потрапив на Донбас.
Зі зброєю у руках Олександр зустрів окупанта і після початку широкомасштабної війни, він був командиром стрілецького батальйону у складі 24 окремої механізованої бригади.
Загинув Олександр Глушко 3 вересня на південному напрямку оборони від російських загарбників. Тіло героя до рідної оселі привіз батько Василь Глушко, який разом зі своїм зятем захищає країну за кілька десятків кілометрів від місця загибелі Олександра.
- Сьогодні я відчуваю великий обов'язок приїхати, побачити батька, побачити матір, побачити сестру, побачити односельчан та засвідчити свою високу повагу і шану своєму комбату Олександрові Глушку. На відміну від вас, які його знали набагато довше, я з ним познайомився 17 травня. Як людина, Олександр був надзвичайно далекоглядним, надзвичайно ввічливим, добрим і, щонайголовніше, вдячним. Він нікого не ображав, він завжди дослухався, він був справедливим. Олександр був воїном і по душі, і по освіті, і по родині. Я був приголомшеним, коли дізнався, що у нього воює батько та чоловік його сестри, - розповів Юрій Чижмар, побратим Олександра, який був з ним в останні дні життя. - Коли ми збирали речі комбата, я переглядав його ящик і мав можливість проглянути його щоденники та конспекти. Він узяв із собою на війну ті зошити, в яких він вивчав тактику ведення бойових дій, роботу підрозділу, вирізав та заповнював таблиці та графіки. Це свідчить про те, що він був справжнім професійним чоловіком. Я був готовий воювати та ризикувати своїм життям та здоров'ям лише за умови, що мною керуватимуть люди, які знають що вони роблять, і саме тому я мав честь, як і багато інших захисників, воювати під командування Олександра Глушка. Наш батальйон називали найкращим саме завдяки тому, що ним керував Олександр. Він зробив для нас усе, а себе не вберіг...
Долучились до прощання із Олександром Глушком й іноземні інструктори, які познайомились із молодим майором на навчаннях.
- Ми не так часто спілкувались із Олександром. Проте навіть за той короткий час, який ми провели під час злагодження, я завжди поважав його як друга, командира, бойового побратима та як брата по зброї. Він був одним із найкращих командирів, яких я зустрів в Україні. Він дбав не лише про кожного бійця окремо, але й про те, щоб його батальйон мав найкращий рівень підготовки, - згадував Олександра Глушка німецький військовий інструктор. - Олександр, ми тебе ніколи не забудемо. Ми будемо тебе пам'ятати після кожної бойової звитяги та присвячувати успіх на твою честь. І кожен наступний крок, який українська нація робитиме до звільнення своїх територій, вона робитиме це із думками про тебе, Олександре. Спочивай з миром, мій некровний брате! Слава Україні!
Сотні людей проводжали героя в його останню путь
Траурна процесія розтягнулася вулицями села на кількасот метрів
Тіло Олександра Глушка відспівали священики Православної Церкви України у місцевому храмі церкви московського патріархату.
- Олександр віддав своє життя за те, щоб ми не були рабами, щоб ми були вільними людьми. Він боронив наше з вами право обирати в якому напрямку ми хочемо рухатись, - сказав у своїй промові Іванівський сільський голова Михайло Кулик. - Велика шана батькам за те, що виховали такого сина. Прийміть наші щирі співчуття. Слава нашому герою тричі! Слава Україні!
Поховали Олександра Глушка на кладовищі села Іванова, поряд із іншими героями, які віддали життя захищаючи Україну.
