У 2019 році Державна прикордонна служба поширила у соціальних мережах відео. Воно мало назву «Іконописець у зоні війни», а головним героєм цього відео був уродженець Іванова прикордонник Дмитро Бондар, який навіть в умовах війни знаходив час для свого улюбленого заняття – малювання.
Відеосюжет закінчувався словами «Колись настане час і Дмитро полишить службу, аби своїм талантом робити світ кращим».
На жаль, цим словам уже не стати реальністю, адже світ не став кращим, а лише збіднів, бо втратив талановиту людину і мужнього воїна.
Старший сержант Дмитро Бондар, вірний військовій присязі, загинув внаслідок ворожого авіаційного удару 24 лютого 2024 року поблизу села Курдюмівки на Донеччині.
«Дімасик, друже, як боляче. Після Перемоги ти обіцяв мені намалювати сонце. Спочивай з миром, наш Карандашик», - так про загибель Дмитра відгукнулася його знайома Ольга Мельник.
За любов до малювання друзі та побратими називали Дмитра Карандашиком. Бо, де б не служив Дмитро, він завжди знаходив час і можливість для свого захоплення. Казав, що так морально відпочиває від війни. Він оформлював місця розташування підрозділів, малював на стінах, парканах, папері, дошках. Він навіть тубуси від використаних артилерійських набоїв прикрашав петриківським розписом, перетворюючи їх на сувеніри.
Дмитро Бондар навіть на війні знаходив час для малювання
У селищі Золотому на Луганщині Дмитро разом з місцевими художниками створив графіті «Золоте – це Україна». Як зазначила місцева жителька, «простий, але зрозумілий всім вислів, котрий карбує, як позицію ветеранів й добровольців, так і всієї України.
Графіті, яке разом із місцевими художниками створював Дмитро
Те, що міста і села на Луганщині і Донеччині належать Україні, Дмитро Бондар не лише стверджував на малюнках, а й захищав їх зі зброєю у руках від московської навали.
Війна для Дмитра почалася не у лютому 2024 року. Ще у 2015 році він у складі 90-го десантно-штурмового батальйону захищав цілісність та суверенітет України. 90-й ДШБ - легендарний підрозділ ще з часів проведення Антитерористичної операції, його воїни тримали оборону Донецького аеропорту, Пісків. У пам’ять про часи служби у цьому підрозділі Дмитро навіть зробив собі татуювання – на правому плечі набив наколку із написом «90 БАТ».
Під час проведення АТО Дмитро воював у складі 90-го десантно-штурмового батальйону
З 2017 року Дмитро Бондар змінив військову спеціалізацію – він став прикордонником. З лютого 2017 року він служив за контрактом у Луганському прикордонному загоні, який зараз носить ім’я нашого земляка – вінничанина полковника Євгена Пікуса.
З2017 року Дмитро Бондар служив за контрактом у Луганському прикордонному загоні
Цей підрозділ також здобув славу у боях з російськими окупантами, указом Президента України відзначений почесною відзнакою «За мужність та відвагу».
-Перед повномасштабним вторгненням Дмитро проходив лікарську комісію і збирався за станом здоров’я залишити військову службу, - розповідає двоюрідна сестра воїна Юлія Часовських. - Але коли ворог вдерся у нашу країну, брат відразу повернувся у стрій і став на захист Батьківщини, бо він був великим патріотом і за Україну був готовий віддати усе.
Під час боїв Дмитро був кілька разів поранений, контужений, але щоразу повертався у стрій.
Дмитро Бондар
«Ми зустрілися влітку, випадково, на території лікарні ім. Ющенка. Я бігла по роботі, а Дмитро мене окликнув. Ми обійнялися , як рідні, вірніше, обіймала я його, а він мене лише лівою рукою. Розмовляли довго... Він лікувався після поранення, контузії, розповів, як його вибуховою хвилею викинуло з 3-го поверху. Я раділа, що він живий!», - згадує Дмитра лікарка Людмила Радзієвська.
Два дні тому в Іванів надійшла сумна звістка – Дмитро Бондар загинув.
-Мені зателефонував заступник командира і повідомив, що брат загинув поблизу Курдюмівки внаслідок авіаційного нальоту, - каже Юля Часовських. – А згодом побратими повідомили, що Дмитро загинув як герой. 25 лютого виповнилося шість років, як не стало Дмитрового батька, який дуже пишався і підтримував сина, а 24-го загинув Дмитро. Для нас це дуже велика втрата, бо Дмитро був дуже доброю, щирою і щедрою людиною. Ми з ним були дуже близькими людьми, адже ми двоюрідні брат і сестра, однолітки, навчалися в одному класі. Я завжди намагалася підтримувати його, допомагати. Я готова була для нього небо прихилити, щоб лише йому було трішки легше на фронті.
Коли Юля каже, що готова була для брата небо прихилити, це не лише красивий вислів.
Нещодавно Юля оголосила збір коштів на придбання автомобіля для підрозділу, де служив Дмитро.
Оголошуючи збір, я побоювалась, чи вдасться зібрати кошти, каже Юля Часовських. –Але земляки дуже активно відгукнулися на збір, мені здається, що допомагали усім селом. Напевно, через те, що знали Дмитра, його вдачу, знали, що він майже десять років на війні. Нам вдалося зібрати кошти і придбати автомобіля. Тиждень тому відвезли це авто Дмитрові, а ще продукти, медикаменти, шини. Дмитро дуже радів цьому, дякував односельцям. Але, на жаль, він зовсім мало користувався цим автомобілем – 24 лютого брат загинув.
Життя Дмитра обірвалося на сорок другому році. Росія вбила мужнього воїна і творчу, сповнену планів людину.
Українська художниця та волонтерка Беата Куркуль, відома завдяки своїм численним малюнкам українських прикордонників та інших військовослужбоців, коли дізналася про загибель Дмитра написала: «Доброї дороги в інших світах, художник. Може, ще колись зустрінемося. Намалюй там на скрижалях Світобудови нам перемогу – митці ж можуть змінювати світ. Дякую за все».
Дякуємо, Дмитре, за все! Вічна пам’ять і вічна слава тобі, мужній воїне!
