Іменинник, активісти та екс-чиновник: калинівчани згадують проголошення незалежності України

24 серпня 1991 року у Лариси Саврась з Люлинець народився син Сергій. До цього хлопчика від народження була особлива увага з боку місцевого медіа, громадськості. Воно й не дивно, Сергій єдиний, хто народився у день, коли було проголошено незалежність України. На Калинівщині він такий один. Відтоді 24 серпня у цій родині особливий день – разом з іменинником тут неодмінно згадують і іменинницю - українську державу.

За п’ять місяців до народження Сергія ідея незалежності України ще не надто оселилася в серцях мешканців Калинівського району. 

«17 березня 1991 року кожен з нас має визначити чітку позицію щодо майбутнього нашої країни — СОЮЗУ РАДЯНСЬКИХ СОЦІАЛІСТИЧНИХ РЕСПУБЛІК.

...Ми звертаємось до партійних, всіх громадських організацій із закликом у цей складний час прямувати свої зусилля на проведення роз’яснювальної роботи в трудових колективах, серед населення про необхідність укладення Союзного договору».

Це витяг із звернення учасників зборів партійно-господарського активу до трудящих, всіх виборців Калинівського району. Його за три дні до проведення референдуму опублікувала районна газета. Комуністична партія, ідеологія якої тріщала по швах, все ще переконувала, що щастя для усіх лише у Радянському Союзі.

Радянська імперія доживала свої останні дні і тодішня влада намагалася у будь-який спосіб реанімувати хворого, що уже був при смерті. На це був направлений і референдум про новий союзний договір.

У референдумі 17 березня 1991 року взяло участь 47,5 тисячі виборців Калинівського району, 82 відсотки з них висловились за підписання нового союзного договору. 17% виборців висловились проти.

- Мені малому така увага до моєї персони була приємною, - розповідає Сергій. -Мене усі вітали, дарували подарунки. Пам’ятаю одного разу мені подарували велосипеда. Я так ним тішився, їздив на ньому, що навіть у школу перестав ходити. Також дуже пам’ятним було 16-річчя. Тоді мені в урочистій обстановці вручили паспорта громадянина України. А коли мені виповнилось двадцять років, у військовій частині, де я служив, для урочистостей видали навіть спеціальну парадну форму.

Свій двадцять четвертий день народження Сергій зустрів у зоні проведення Антитерористичної операції. Разом з державою Сергій зростав, ставав на ноги, а коли прийшла війна, Сергій разом зі своїми побратимами став на її захист.

Серед тих, хто голосував проти союзного договору, був калинівчанин Анатолій Гуль. На той час йому було сорок два роки, він очолював колектив спортивної школи і був заступником районної організації Народного Руху України.

На його думку усі ці цифри не відображають реальної дійсності, бо у тих умовах результати таких референдумів можна було легко сфальсифікувати і підігнати потрібні цифри.

Мине пів року і на референдумі у грудні 1991 року думки виборців будуть діаметрально протилежні — тоді уже більше 90 відсотків калинівчан висловляться за незалежність України.

Але щоб так сталося Анатолію Гулю та його однодумцям треба було багато попрацювати, щоб переконати людей у тому, що їхнє майбутнє у незалежній Україні.

«Тому бідні, що невільні... Щоб бути багатими, треба бути незалежними!» — листівка з таким написом досі зберігається в домашньому архіві Анатолія Гуля.

-Ми зустрічалися з людьми, вели бесіди, роздавали їм ось такі листівки, надруковані на грубому коричневому папері, намагалися достукатись до серця кожної людини, — розповідає Анатолій Гуль. — Звичайно, це було нелегко. У владних кабінетах нас паплюжили, сміялись над нами, нам погрожували, але ми були переконані у своїй правоті, ідеї, яку пропагували. І я твердо переконаний, що наближали день незалежності України.

Як велику свою перемогу, за словами Анатолія Гуля, рухівці сприйняли підняття національного прапора над тодішньою «Сільгосптехнікою».

- На цьому підприємстві працював один з наших активістів Геннадій Юшкалюк, — розповідає Анатолій Гуль — Тут він створив осередок Народного Руху і директор Іван Кравчук не заперечував, щоб над прохідною підприємства майорів синьо-жовтий прапор. Для Калинівки це була дуже знакова подія, яка сприяла національному пробудженню.

Ігор Лановий з Іванова також був відданим прихильником ідеї незалежності України.

-У 1991 році я був студентом, навчався у «розсаднику націоналізму» — на історичному факультеті Вінницького педагогічного інституту, — розповідає Ігор Лановий. — Серед викладачів факультету було чимало прихильників незалежності України. Наприклад, Арсен Зінченко, якого обрали народним депутатом і який входив до складу Народної Ради, Володимир Мулява, професори Ілля Шульга, Микола Кравець. То ж на момент проголошення незалежності України чимало студентів факультету, зокрема і я, були відданими прихильниками цієї ідеї.

Варто зазначити, що за рік до цього, влітку 1990 року, Ігор Лановий разом зі своїми товаришами, також студентами історичного факультету, був учасником кінного походу, присвяченого 500-річчю українського козацтва. Тоді хлопці де верхи на конях, а де й пішки, пройшли маршем більше семисот кілометрів з Вінниччини на Дніпропетровщину, де в селі Капулівці, в якому похований легендарний отаман Іван Сірко, відбулося святкування козацького ювілею.

- Під час походу у нас було правило, — розповідає Ігор Лановий. — Вжив русизм — кричиш «Слава Україні!». У 1991 році, коли тривало національне відродження і проголошували незалежність України, ми були давно вже «пробуждені і відроджені». У серпні 1991 року вся увага була прикута до подій у Москві, до так званого ГКЧП. У ті дні не відходив від радіо. І було відчуття, що нарешті цей час проголошення незалежності настав. Особисто у мене була надія на краще життя. Думалось, ось нарешті будемо господарями в своєму домі, країна наша багата, люди заживуть заможно, Україна стане на зразок Франції у Східній Європі.

-Ми були до цього не зовсім готові, — так факт проголошення незалежності України прокоментував Іван Кугай, перший представник Президента України у Калинівському районі, перший голова райдержадміністрації за часів незалежності. А у серпні 1991 року він був головою районної ради та головою райвиконкому. — Розуміли, що наступає щось нове. І в той же час боялися хаосу. Партійної влади не стало, натомість постало питання як бути далі.

Іван Кугай зазначає, що особливо ламати себе стосовно сприйняття незалежності не треба було. Бо, на його думку, у кожному були елементи українського націоналізму.

- Ми пишалися досягненнями українських людей — робітників, вчених, спортсменів. Знали, що усе, що є в районі, наше — українське, - каже Іван Кугай.

1 грудня відбувся Всеукраїнський референдум на підтвердження Акту проголошення незалежності України. Дехто називає його хрестинами України. Тоді 90 відсотків виборців України сказали «ТАК» незалежній державі. У Калинівському районі ці результати були ще вищі. Явка виборців під час референдуму у Калинівському районі склала 92,8%. З них за незалежність України висловилось 45627 виборців, що склало 96 відсотків.