Другого вересня у Василя Мироненка з Радівки день народження, йому виповнилося п’ятдесят вісім років. Чоловік каже, що у нинішньому році відзначатиме свій день народження уже вдруге.
Річ у тім, що уже рік і п’ять місяців чоловік живе із пересадженим серцем, а той день, коли йому зробили трансплантацію вважає своїм другим днем народження.
-Тепер у мене справді два дні народження, - каже Василь Мироненко. – Я народився другого вересня, а другого квітня 2023 року мені зробили пересадку серця. Відтоді я вважаю, що це мій другий день народження, бо медики мене повернули до повноцінного життя.
Василь Мироненко каже, що у випадку з ним трансплантація серця була єдиним шансом на порятунок.
-У мене розвивалося серйозне серцеве захворювання, - розповідає чоловік. – Є такий термін «фракція викиду лівого шлуночка», у здорової людини цей показник складає 50-65 відсотків, у мене був – вісімнадцять. Хвороба прогресувала, мені бувало важко не те що ходити, а й дихати. Моє тіло було синюшним, набряклим, спати я міг тільки сидячи, лежачи – задихався.
За допомогою Василь Мироненко звернувся у Інститут серця Міністерства охорони здоров’я.
-В Інституті серця мене обстежили. Лікарі сказали, що єдиним порятунком для мене є пересадка серця, - розповідає Василь Мироненко. – Після моєї згоди на трансплантацію мене записали в лист очікування.
З часу, коли Василь Мироненко дав згоду на трансплантацію до самої пересадки минуло шість місяців.
Операцію з пересадки серця Василю Мироненку робили у Сумах. Робили її фахівці Інституту серця на чолі з директором Борисом Тодуровим. Команда фахівців Інституту прибула до Сум разом із пацієнтом, бо не могли забрати серце, ішемічний час був дуже великий. Після завершення операції Василя Мироненка забрали назад до Києва на відновлення.
Василь Мироненко у перші дні після трансплантації серця
-Після операції Борис Тодуров сказав мені, що, якби не зробили пересадку серця, мені залишалося жити місяць, - згадує Василь Мироненко. –А після операції я уже рік і п’ять місяців живу з пересадженим серцем. Моїм донором була… жінка, то ж у моїх грудях тепер б’ється жіноче серце. Я, моя родина надзвичайно вдячні родичам цієї, які дали згоду на трансплантацію і тим допомогли врятувати життя. І, звичайно, вдячний фахівцям Інституту серця, справжнім професіоналам своєї справи. Через хворобу мені довелося побувати у багатьох лікарнях, але такого ставлення до пацієнтів, як тут, я не зустрічав ніде.
Василь Мироненко каже, що найемоційнішим моментом після операції було навіть не те, що він взнав, що йому пересадили серце від жінки-донорки, а те, коли на сьомий день після пересадки лікарі дозволили йому вийти на вулицю.
-Було таке відчуття ніби я справді народився вдруге, - згадує Василь Мироненко. – Після місяців хвороби, коли я не міг самостійно пересуватись, я сам вийшов на вулицю, вдихнув свіжого повітря, зателефонував рідним. Тоді я відчув, що повернувся до життя.
Василь Мироненко під час консультації в Інституті серця
Василь Мироненко каже, що він майже повернувся до того ритму життя, яким жив до хвороби.
-Звичайно, я виконую рекомендації лікарів, приймаю ліки, постійно їжджу на обстеження, - каже Василь Мироненко, – але я живу повноцінним життям, нормально харчуюся, рухаюся. Дозволяю собі помірні фізичні навантаження. Пораюся по господарству, доглядаю кролів, птицю. Нещодавно перерізав і поколов дев’ять складометрів дров.
Василь Мироненко каже, що трансплантація дозволила йому повернутися до звичного життя
Після пересадки серця і врятованого життя Василь Мироненко став ідейним прихильником трансплантації органів.
-У багатьох людей існують певні перестороги, часом навіть забобони, щодо пересадки того чи іншого органу, - каже Василь Мироненко. –Ситуацію з пересадкою серця мені дуже просто пояснила лікарка з Інституту серця. Вона сказала, що тут немає ніякої містики, ніхто не пересаджує душу, як це часом кажуть, лікарі пересаджують м’язовий орган, який перекачує кров. Не підійде один – пересадять інший. Зараз в Україні існують спеціальні програми з трансплантації, які фінансує держава, і пацієнтам не доводиться за них платити.
-Я на власному досвіді переконався, що трансплантація справді рятує життя, - каже Василь Мироненко. –Жінка, чиє серце мені пересадили, стала посмертною доноркою ще для двох пацієнтів. І я, якому трансплантація врятувала життя, дав згоду на посмертне донорство, якщо мої органи підійдуть для цього. Ніхто з нас не вічний. Але ми можемо допомогти іншим людям навіть після своє смерті. Чим більше людей погодяться на донорство, тим більше вдасться врятувати інших життів.
