Десятого квітня маленькій Віталінці Лавренишиній виповнився один місяць від народження. Про недавнє народження цієї крихітки нагадує велика рожева повітряна кулька, що досі висить у домі. На ній написане ім’я новонародженої дівчинки, дата і час її народження, зріст і вага – Віталінка, 10.03.2025, 18:20, 54 см, 3700 гр.
Новонароджену Віталінку та її маму Альону після виписки із пологового відділення зустрічали дідусь із бабусею, братик Артурчик, його хрещена. Не було лишень тата.
Тато дівчинки Віталій Лавренишин загинув на війні з росією за п’ять місяців до народження донечки.
Віталій Лавренишин став на захист України від російських загарбників у липні 2024 року. Місяць навчався у навчальному центрі на Чернігівщині, а потім влився у лави 77 окремої аеромобільної Наддніпрянської бригади і боронив рідну землю від окупантів на Донеччині. 14 жовтня 2024 року поблизу села Максимільянівки Покровського району Донецької області Віталій Лавренишин загинув внаслідок вогневого ураження ворожими FPV-дронами. Йому було тридцять п’ять років.
Віталій Лавренишин
-Після того як Віталій загинув, вирішила, що донечку назву на його честь - Віталіною, - каже мама дівчинки Альона Лавренишина. - Іншого імені навіть не розглядала.
Коли Віталій йшов в армію, Альона уже була при надії. Перед самою відправкою чоловіка вона дізналася про вагітність. Про те, що народиться дівчинка, Альона взнала 14 жовтня, як згодом з’ясується у день, коли загинув Віталій.
-Чотирнадцятого жовтня я поїхала у Вінницю на обстеження, - пригадує Альона. - Обстеження показало, що у нас буде дівчинка. Думала, як тільки Віталій вийде на зв’язок, скажу йому цю новину. Він був би дуже радий, адже дуже мріяв про дівчинку.
Нашому старшому синові Артурові - п’ять років. Перші пологи у мене були дуже важкими. Лікарі навіть казали, що після того я можу більше не мати дітей. Після народження сина я справді кілька років не могла завагітніти другою дитиною. Але Віталій все казав, що у нас обов’язково ще буде дівчинка. На жаль, він її не дочекався. Він навіть не знав, хто народиться - хлопчик чи дівчинка.
Альона Лавренишина із сином під час відкриття у Черепашинцях пам'ятних дошок на честь загиблих односельців.
Альона та Віталій хоч і жили в одному селі, Черепашинцях, спілкуватися почали після того, коли дівчина закінчила школу.
-Це був 2010 рік, - згадує Альона. - Відтоді ми були разом. У 2019 одружилися, потім у нас народився син Артур. Віталій був позитивною, дуже доброю людиною. Діти дуже його любили. Варто йому було з ними заговорити, як вони відразу, навіть незнайомі, йшли до нього. Він для мене був усім. Після народження сина мені протипоказані були найменші фізичні навантаження, не можна було навіть підіймати дитину. Тоді Віталій взяв на роботі на місяць відпустку і постійно був з дитиною - носив, переодягав, купав Артура, мені приносив тільки годувати сина. Відтоді вони з Артуром були нерозлийвода, між ними був дуже тісний емоційний зв’язок.
Такою була родина Лавренишиних до повномасштабного вторгнення
Тепер Артур спілкується із татовою фотографією, яка стоїть на столі у світлиці. Тут Альона облаштувала куточок пам’яті Віталія. Окрім фотографії тут є маруновий берет десантника, шеврон 77 бригади, прапор.
До них згодом мають додати Віталієву нагороду - орден «За мужність» ІІІ ступеня. Цією відзнакою Віталія Лавренишина посмертно нагородили у грудні 2024 року. Як зазначено в указі президента України, за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку.
Днями Альона Лавренишина отримала нагороду загиблого чоловіка
Син постійно розмовляє з батьком, розповідає як його справи, що робив у дитсадку, якого подарунка подарувала хрещена. Артур знає, що його тато став зірочкою, і він зараз на небі. І новонародженій сестричці розказує, що їхній тато став зірочкою.
-Мені казали, народиться дитина - стане легше. А легше не стає. Ще важче, -каже Альона, колихаючи на руках донечку. - Дивлюся на дитину, уявляю, як би Віталій грався з нею. Він був би на сьомому небі від щастя. Він так мріяв про дівчинку.
Аби виносити і народити дитину після такої втрати і потрясіння, Альона доклала величезних зусиль.
- Перед тим, як Віталій мав заступити на бойову позицію, він мені зателефонував і сказав: «Ти у мене сильна, ти все витримаєш. Бережи дітей!», - каже Альона, ледь стримуючи сльози. - Це були його останні слова. Ніколи він мені такого не казав раніше. Він ніби відчував, що не повернеться.
Альона каже, що період від загибелі чоловіка до народження донечки був дуже важким.
Після сорока днів після загибелі чоловіка у жінки почалася кровотеча - маленьке життя, що билося у лоні матері, опинилося під загрозою. Медики разом з Альоною доклали чимало зусиль, щоб зберегти вагітність і врятувати життя плода. До народження дитини жінка навіть ні разу не була на могилі чоловіка - як могла береглася від емоційних потрясінь.
-Віталій сказав, що я сильна, і я була сильною, трималася, - каже Альона. - Я дала собі слово, що обов’язково маю виносити дитину, про яку так мріяв чоловік. Заради нього я не мала права здатись чи зневіритись.
Альона все пережила, витерпіла і тепер ніжно тримає на руках крихітну дівчинку Віталіну. Її ім’я означає життєва, пов’язана із життям. Тепер у цій дівчинці та її імені продовжує жити тато-герой.
