25 липня у Гущинцях урочисто відкрили меморіал пам’яті на честь загиблих воїнів-земляків.
На цьому меморіалі викарбувані імена дев’ятьох воїнів.
На війні з росією загинули мешканці села Юрій Літвіненко, Віктор Войтенко та Олександр Мельник.
Юрій був військовослужбовцем 42 окремого мотопіхотного батальйону, він загинув у грудні 2022 року біля Бахмута.
Віктор Войтенко воював у лавах 131 окремого розвідувального батальйону імені Євгена Коновальця. Загинув у квітні 2025 року на Запоріжжі.
Старший лейтенант Олександр Мельник воював з російськими окупантами у лавах 14 штурмової бригади «Червона Калина». Загинув у червні 2025 року поблизу Покровська.
Олександр Задояний після окупації ворогом частини Херсонщини перебрався у Гущинці і звідси пішов воювати. Олександр загинув поблизу Бахмута на Донеччині і похоронений у селі.
Після тривалого лікування обірвалося життя мешканця села Тараса Фіца, який воював у лавах 59 окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка.
Під час війни трагічно загинули Володимир Сичевський, «кіборг»-десантник, який у 2014-2015 роках боронив Донецький аеропорт, та Олег Поліщук. У січні 2025 року помер мешканець села, воїн 21 окремої механізованої бригади Ярослав Яловлюк.
У Гущинцях похоронили українського воїна Олександра Соболевського, чиє родинне коріння у цьому селі. Олександр загинув у жовтні 2024 року на Курщині.
…Молоді хлопці, чоловіки, наймолодшому з яких назавжди двадцять чотири роки, а найстаршому – сорок три.
«Звання, і прізвища, і дати. Печалі бронзове лиття. Лежать наморені солдати, а не проживши й півжиття!» - зачитала вірша Ліни Костенко Надія Вабищевич, яка нещодавно втратила на війні онука.
Меморіал відкрили Юрій ЛІтвіненко та Анатолій Мельник – батьки загиблих воїнів, а також родина Віктора Войтенка – дружина Валентина та донька Варвара.
До вшанування пам’яті загиблих воїнів-земляків у Гущинцях підійшли доволі серйозно. Тут відмовились від популярної у багатьох селах ідеї встановлення банерів із зображенням воїнів, або ж темного граніту.
Меморіал вийшов світлим і такою ж світлою має бути пам'ять про полеглих воїнів.
Ініціативна група місцевих мешканців подала заявку і стала переможцем грантового конкурсу «Твори Добро – 2025», який проводило громадське об’єднання «Ми вінничани».
Завдяки перемозі у цьому конкурсі вдалося залучити на спорудження меморіалу сто тисяч гривень. А це, за словами сільського старости Михайла Довгалюка, склало майже половину вартості проєкту.
Староста каже, що спорудження меморіалу без перебільшення можна назвати народною будовою, адже окрім ГО «Ми вінничани» до цієї справи долучилося місцеве фермерське господарство «Іванна», Гущинецьке вище професійне училище, регіональне відділення Вінницького хабу МХП, колективи школи, амбулаторії, дитячого садка, училища, жителі села, родина загиблого воїна Віктора Войтенка. Одні жертвували кошти, інші - купували будівельні матеріали, треті - допомагали технікою, транспортом.
-Дякую усім людям, які доклали зусиль, щоб ми мали місце вшанування наших героїв, - каже Михайло Довгалюк.
То ж спільними зусиллями постав цей меморіал.
Тетяна Мельник - мама загиблого воїна
Мама полеглого воїна Юрія Літвіненка біля меморіалу.
-Майже усіх цих хлопців я учила, - каже заступниця директора Гущинецького ліцею Ольга Кринична. –Вони полягли, виконавши свій священний обов’язок, захищаючи рідну землю від ворога. А ми, живі, маємо виконати свій обов’язок – зберегти пам’ять про наших воїнів і передати цю пам’ять прийдешнім поколінням, щоб ніхто й ніколи не забув якою страшною ціною обстоювалась наша свобода і незалежність.
Іванівський сільський голова Михайло Кулик висловив слова шани та подяки рідним загиблих воїнів. А також вручив родині Олександра Задояного орден «За мужність» ІІІ ступеня, яким воїна нагородили посмертно.
Мати Олександра Задояного подякувала людям, сільській владі за те, що в селі бережуть пам’ять про її сина.
В пам’ять про полеглих воїнів із Гущинців, усіх воїнів, які загинули захищаючи Україну, священник Православної Церкви України протоієрей Олег Кожушний відслужив молебень і освятив меморіал.
-Цей меморіал не просто граніт, - каже Михайло Довгалюк. –Кожне зображення на ньому –це життя, це чийсь син, чийсь батько, брат, друг чи товариш. Тепер у нас є місце, де ми можемо схилити голову, віддати шану людям, які віддали своє життя за те, що ми живемо під мирним небом.
Староста села Михайло Довгалюк із прапором 131 ОРБ імені Є.Коновальця
