З початку воєнних дій на Сході Володимир Морозов займається волонтерством. За п’ять років він подолав десятки тисяч кілометрів на Схід, перевіз українським військовим десятки тонн вантажу. Везе, як каже волонтер, батьківське тепло, яке дуже потрібне хлопцям.
На моєму плечі залишився слід від сльози солдата
-Я ніколи не забуду один випадок, коли до мене з бліндажу вийшов двадцятидворічний хлопчина, я обійняв його і відчув, як тремтить від переживання його тіло. Він пригорнувся до мене, як до батька, а потім на моєму плечі залишився слід від його сльози, — розповідає Володимир Морозов.
У 2014 році, коли розпочалися воєнні дії на Сході, Володимир Морозов в числі перших волонтерів почав допомагати українським військовим. Спочатку допомагав Вінницькому військовому шпиталю, пораненим, яких привозили на лікування.
-Нам телефонували, що прибуло два борти зі Сходу і потрібно допомогти хлопцям. Перш за все допомагали важко пораненим, тим, чиї рідні не могли приїхати, — пригадує Володимир Морозов. — У нас не було наших, вінницьких, калинівських, і чужих. Допомагали хлопцям з Кіровограда, Дніпра, Харкова, Луганська. І зараз, коли ми їдемо на Схід, веземо передачу для всіх, хоча, звичайно, хочеться, в першу чергу, підтримати земляків.
Хлопцям потрібна допомога, а головне — підтримка
І досі раз на два- три місяці машина з допомогою від калинівчан відправляється на Схід. Везе смачні гостинці, малюнки дітей, будівельні матеріали.
-Допомагати потрібно і нині. Мені доводиться чути, що армію фінансують, військові отримують заробітну плату, але і сьогодні вони не забезпечені всім необхідним. Ось маю на наступну поїздку замовлення на плівку поліетиленову, мішки, сокири, колуни, газові пальники, медичні препарати. Після відведення військ хлопці облаштовують позиції на нових місцях. Є замовлення навіть на книжки-липучки для мишей, бо у закинутих приміщеннях, що зараз обживають наші військові, миші бігають у них по головах, — продовжує волонтер. — Щоразу веземо хлопцям домашню їжу, обов’язково кілограмів сто сала. На наступну поїздку домовились з дирекцією одного з вінницьких училищ, їх учні приготують п’ять тисяч вареників. Це те домашнє тепло, якого їм там бракує.
Володимир Морозов каже, що волонтери мають велику підтримку від усіх навчальних закладів Калинівщини, від небайдужих людей, які і досі допомагають військовим. Завжди готові прийти на допомогу Олег Бенько, Віктор Сучок, Вадим Корнійчук, Петро Осика, В’ячеслав Бартош, Іван Канюка, Анатолій Канюка-Страшнюк, Станіслав Каракой.
Поїздки на Схід нелегкі, напружені і небезпечні. Щоразу ніхто не знає, що на нього чекає.
-Кілька разів потрапляли під обстріли, — пригадує Володимир Морозов. — Але вони були хаотичними. Обстріли — це не найстрашніше. Страшно від того, що ти не знаєш чого чекати від звичайних людей, з якими зустрічаєшся в на Сході, розминаєшся на дорозі. У нас був випадок, коли військові попросили відвезти у дитячий будинок кілька мішків картоплі, яблук, інших продуктів. Завідувачка запитала звідки ми, і коли почула, що з Вінниччини, сказала, що від бандерівців їм нічого не треба. До цього треба бути готовим. Не всі там люблять Україну і раді нам.
Справи, яка стала його покликанням, Володимир Морозов не збирається полишати. Каже, що коли сідає за кермо автомобіля, відправляючись на Схід, у свій паспорт не дивиться. Проте, зміну він все ж таки готує. Свою посаду голови Спілки учасників бойових дій та волонтерів АТО Калинівської громади передав військовому офіцеру у відставці, колишньому заступникові командира першої танкової бригади Анатолію Таранюку.
Анатолій Таранюк та Володимир Морозов
-Я, як офіцер, який пройшов чотири роки війни на Сході, можу запевнити, що допомога волонтерів дуже потрібна нашим хлопцям, — каже Анатолій Таранюк. — Коли приїжджають до нас волонтери, ми відчуваємо, що про нас не забули, що ми потрібні, про нас пам’ятають. Ми отримуємо не лише продукти, необхідну допомогу, а ще й вісточку з дому. Тепер ми разом займатимемось справою, яку розпочав Володимир Морозов та його однодумці.
