Якби пам’ятник заговорив та зареєструвався у соцмережах: що сказав би Степан Руданський

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
Медіакіт сайту/ціни на рекламу

Кажуть, що пальців однієї руки вистачить, щоб перерахувати пам’ятники Степанові Руданському: бюст на Алеї видатних вінничан у Вінниці, у Луганську на території обласного онкодиспансеру, в Ялті на могилі поета, у Калинівці на центральній площі і в селі Хомутинцях, де він народився.

Пам'ятники у Хомутинцях...Калинівка Сіty
у Вінниці...mistaua.com
у Луганську...www.shukach.com
у КалинівціКалинівка Сіty
 

Той пам’ятник, що у Хомутинцях, виготовлений більше як пів століття тому, а в грудні виповниться 50 років відтоді як його встановили у селі. Після чергових відвідин батьківщини поета нам здалося, що пам’ятник заговорив та зареєструвався у соцмережах. 

Нічого такого не подумайте, ми нічого не вживали — просто, творчим людям може і не таке здатися.

Руданський заговорив

- Сільський голова Хомутинець Оксана Мудрик каже, що серед своїх братів я найкращий. Вона на цьому знається, дарма не казатиме. Не хочу нікого образити, але як я міг бути поганим, коли до мене доклав руки такий Талант. Іван Макарович Гончар!

Хоча кому я це кажу, краще у Twitter запостити, тільки про хештеги треба не забути, бо пам’ять вже не та...

Але пам’ятаю, коли у його майстерні зібралися разом — я, Григорій Сковорода, Максим Залізняк, Катерина Білокур. Непогана компанія, правда? І я так кажу, було нам про що поговорити.

Потім роз’їхались — Сковорода у Переяслав, Залізняк у Медведівку, Катерина у Богданівку, а я — у рідні Хомутинці.

 Калинівка Сіty

Ще пам’ятаю, коли з переїздом усе владналося, мене поставили недалеко від того місця, де стояли наша хата і церква, в якій правив батько. Для мене ж тут все рідне, знайоме, скільки малим тут бігав, а тепер знову повернувся.

«Степан Васильович завжди понад усе любив свою Україну», — професор Василь Борщевський  на відкритті про мене таке сказав. — Уявляєте, це у 1969 році, коли могли і у націоналізмі звинуватити.

О, це теж заслуговує на пост. Який там логін від моєї сторінки у Фейсбуці, зараз лайки піду збирати. 

А Сковорода у Фейсбуці цілу добу - завжди мене першим лайкає) І коменти патріотичні пише. Але це ремарка. 

Уже скоро п’ятдесят років як я тут стою. Скільки людей за цей час тут побувало!

 Калинівка Сіty

Старих і малих, простих і знаменитих. Дехто з тих, хто приходив, навіть називав мене вчителем, духовним батьком. До мене приїздили Євген Дудар, Павло Глазовий, Олег Чорногуз, Анатолій Гарматюк, Анатолій Бортняк, Петро Перебийніс, Дмитро Білоус, Микола Сом.

Ех, ще один пост у Фейсбуці сьогодні - і все. Чесно.

Спасибі землякам, це завдяки тому, що організували і проводять щороку свято, до мене приїздить стільки відомих людей. Правда, після того, як мої земляки щедро та гостинно зустрінуть гостей, про багатьох з них потім розповідають веселі оповідки. Часом веселіші за мої співомовки. У Хомутинцях багато таких історій знають, але не всі розказують.

Часто до мене приїздить Анатолій Паламаренко. Величина! Артист! Герой України! А як він читає мої «Гей, бики!», «Науку». Уся площа завмирає, дихнути боїться. Люблю його слухати.

А ще люблю слухати хомутинецьких дівчат і хлопців. Вони щоразу, коли приходять, співають «Повій, вітре, на Вкраїну». Приємно чути, що пісня, яку ти написав, живе. До речі, підписуйтесь на мій Instagram - там завжди багато  світлин з гарними дівчатами та хлопцями. 

Але й тривожно буває мені. Останні роки шматують Україну. Мені на батьківщині добре — приходять люди, приносять квіти, співають пісень. А як там мої брати у Ялті та Луганську? Чи приходить хто до них, чи згадують, чи пам’ятають? Не про мене, про Україну.

 

Коментарі:

Останні новини