Валентину Борівську (у дівоцтві Тиновську- ред) багато хто знає як директорку навчального закладу І-ІІ ступенів у селі Дружному.
Проте насправді це далеко не найцікавіший факт із біографії Валентини Анатоліївни. Вона - одна із небагатьох вчителів фізичної культури, хто у виші навчався на відділенні шахів.
Валентина Борівська (Тиновська)
Шахами Валентина захопилася ще у ранньому дитинстві: її тато, Анатолій Тиновський, прищепив доньці любов до цього інтелектуального виду спорту.
Анатолій Тиновський (крайній ліворуч)
Важливим місцем, де любов до шахів у Валентини Анатоліївни стала ще міцнішою, була секція шахів, якою керував лікар-рентгенолог Михайло Адамчук.
Валентина завжди була активною учасницею шахової команди тодішнього Калинівського району: регламент таких турнірів передбачає участь хоча би однієї дівчини. Це місце регулярно було за Валентиною Тиновською. Разом з нею в одній команді грали Сергій Лісниченко, Олег Мельник, Ігор Зінчук.
- Моїми першими великими змаганнями став Всесоюзний шаховий фестиваль у Коростишеві, який тривав цілий тиждень. На команду мали виділити кошти для поїздки та проживання. Проте, як це тоді траплялось, гроші затримали і не виплатили,– розповідає Валентина. – Михайло Петрович Адамчук – це не просто величезний фанат шахової гри, але й прекрасна людина. У нього була чудова шахова енциклопедія, яку він без докору жалю продав заради цих змагань, і за виручені кошти забезпечив нашу команду житлом та кишеньковими грошима.
Михайло Адамчук
Валентина Анатоліївна регулярно виступала на різних шахових змаганнях у різних українських містах. На одному із місцевих турнірів Валентина Тиновська здобула свою найвищу відзнаку – звання найкращої шахістки Вінницької області.
Коли після закінчення школи настав час обирати свій подальший шлях, Валентина опинилася на роздоріжжі: дівчина хотіла стати вчителькою, їй дуже подобалась ця професія, проте й шахи вже давно були невід’ємною частиною її життя. Порадившись з батьками, вона рушила до Львова, щоб спробувати вступити до місцевого Інституту фізичної культури.
- Для вступу необхідно було скласти два вступних іспити: перший – знання шахової теорії, другий – нормативи з фізичної підготовки. – каже Валентина Борівська. – Перший іспит мені вдалося скласти досить добре, а на перевірці фізичних даних моїм «козирем» стало плавання: так сталось, що багато сильних атлетів банально не вміли плавати, тому я справедливо стала студенткою.
У альма-матер Валентина познайомилась із відомими нині шахістами. На другому курсі інституту до них завітав майбутній чемпіон світу зі бліцу та швидких шахів Василь Іванчук, тоді ще випускник Інституту фізичної культури. Окрім цього, колегою по інституту та добрим знайомим для Валентини став Микола Боднар – заслужений тренер України, міжнародний майстер із шахів та директор вінницької міської ДЮСШ №6.
Микола Боднар
Після завершення інституту, Валентина Анатоліївна дещо змінила свої пріоритети: вона працювала вчителькою фізичної культури у навчальному закладі у Дружному, де нині працює директоркою.
Останнім же часом обов’язки директорки та мами трьох донечок і бабусі майже не залишають їй ні хвилини на улюблену справу. Тим не менш, шахи досі залишаються у її житті.
- Навіть зараз, в повсякденному житті помічаю за собою, що віддаю перевагу обдуманим, далекоглядним та спланованим діям, аніж хаотичним вчинкам. – каже пані Валентина. –Думаю, це результат захоплення шахами.
- Найбільше мені подобається в шахах сам процес гри, азарт, ризик, – розповідає пані Валентина. – Особливо цікавим є своєрідний шаховий блеф: ти віддаєш якусь фігуру «під бій», суперник вважає, що ти неуважний і забирає твою фігуру, хоча насправді це є елементом твого плану. Окрім цього, я фанатію від незліченної кількості варіантів, які існують в процесі гри в шахи. Це як в житті: можливостей та шляхів розвитку безліч, варто лише їх обрати.
