-Коли у дитинстві ми гралися із старшою сестрою, то я часто підпихала під платтячко подушку і щоразу казала — от виросту, то у мене буде восьмеро дітей, — згадуючи дитинство, розповідає Наталя Швець.
Кажуть, мрії матеріалізуються. Дитячі мрії маленької дівчинки справді стали реальністю — нині у родині Наталії та Віталія Швеців семеро дітей, а в березні уся їхня велика родина очікує нового поповнення, має народитися ще один синочок і братик.
Ще однієї дитини Наталя Швець чекає у новому статусі — кілька тижнів тому указом президента України їй присвоєно почесне звання «Мати-героїня».
У просторому будинку родини Швеців в Уладівці ніколи не буває сумно та порожньо. Тут, як у казковій рукавичці, усім є місце, заняття, а ще батьківські любов та ласка. Велика кількість взуття різного розміру у коридорі відразу видає, що тут мешкає багато людей.
Найменшому у родині Веніаміну два роки з половиною. Дарма, що він найменший, уваги від братиків і сестричок йому чи не найбільше. Веніамінчик улюбленець всієї родини, з ним усі бавляться та тішаться маленьким пустуном.
Наймолодший Веніамін
Найстарша у родині Леся, дівчині виповнилося дев’ятнадцять років, вона навчається у Вінниці на кухаря-кондитера. А сімнадцятилітня Світлана — студентка Вінницького фінансово-економічного університету.
— Світлані наука дається легко. А Леся дуже старанна та пунктуальна. Вона ніколи не запізнюється і нас також привчає до цього. Якщо у школі вчителям треба було щось переказати нам, вони доручали це Лесі. Вона нічого не забуде, все передасть і ще нас проконтролює, — розповідають батьки.
Здається, про своїх діток батьки можуть розповідати годинами, знають їх інтереси, уподобання.
Тринадцятилітній Максим навчається у сьомому класі. Він любить грати футбол та доглядати за молодшими братами.
Одинадцятилітня Діана, яка навчається у шостому класі, любить малювати та гарно співає.
Має своє уподобання й дев’ятирічний Ілля, він любить складати конструктори лего, а ще мріє розводити курей.
Семирічний Дмитрик — помічник татка, ще з дошкільного віку він знає як називаються усі батькові інструменти та як ними користуватися.
— Іллюша — дуже ніжна натура. Я жартую, що в майбутньому його дружина ніколи не буде обділена ласкою і увагою. А з Дмитриком завжди почуватиметься захищеною, — розповідає про синів Віталій Швець.
Діти Швеців дружні, один одного підтримують і допомагають. Батьки кажуть, що у родині є правило останнього шматка. Цьому ніхто ніколи не вчив, але воно виникло якось само по собі. І коли на тарілці залишається один шматок, його ніхто не забирає.
-У нас діти звикли ділитися, — каже Віталій, — якщо мама поставила миску з цукерками і сказала, що всім по два цукерки, три вже ніхто не візьме. Діляться всім. Якось Леся два тижні не приїжджала додому, то їй наскладали гору смаколиків. І коли донька приїхала додому, усе передали їй.
Наталю і Віталія вважають батьками ще двоє членів їхньої великої родини.
-Я завжди любила дітей, тому в дитинстві дуже просила батьків, щоб вони народили мені братика чи сестричку. І мені було дванадцять років, коли народився Олександр, а через три роки — Даринка, — розповідає Наталя.- Я дуже тішилася малюками, нянчила їх, переодягала, купала. Коли важко захворіла мама і лікарі поставили їй невтішний діагноз, ми з Віталієм вирішили забрати дітей до себе. Ми забрали їх відразу ж після похоронів мами. Вони дуже зраділи, бо батько ще на похоронах заявив, що ці діти йому не потрібні. Сестричці і братику було 9 і 11 років. У нас з чоловіком було уже своїх двоє дітей. Отак одразу стало четверо. На той час мені було двадцять один рік, а Віталію — двадцять шість.
Олександр та Дарія зараз мають свої родини, але про своїх рідних, які стали для них батьками, не забувають. Знають, що тут на них завжди чекають і радіють їм.
Віталій та Наталя не місцеві, але познайомилися в Уладівці. Тут мешкав старший брат Віталія. Хлопець тимчасово проживав у брата після пожежі, яка знищила родинний будинок. У цей час в селі гостювала у своїх знайомих і Наталя. Закохалися Віталій та Наталя майже з першого погляду, але ще три роки випробовували почуття і лише потім вирішили побратися. Жити вирішили в селі, яке поєднало їхні долі, тут придбали будинок, почали облаштовуватися на новому місці. З’явилися діти, багато дітей.
Велика родина потребує турботи, любові і ... коштів.
-Ми ніколи ні на кого не сподівалися, не чекали допомоги від держави, — каже Наталія Швець. — Це наша родина, наші діти — ми їх народили свідомо і відповідаємо за їхнє життя, добробут і щастя.
Наталя каже, що ніколи не хотіли «розводити злидні», а тому завжди шукали можливість, щоб їхні діти ні в чому не були обділеними. Віталій ремонтував газові котли, тримали велике господарство, кілька корів, продавали молоко і сир. А потім «загорілися» і відкрили власну справу.
-Я дуже люблю пекти і почала пекти солодощі на продаж. Якось обмовилась чоловікові, що було б добре мати свою кав’ярню, де б ми продавали різні смаколики, — пригадує Наталя. — А через деякий час він облаштував для мене в центрі села маленьку кав’ярню. Ми так загорілися цим, що віддавали себе повністю роботі. Це дуже складний бізнес, якщо займатися ним на совість. Все самі — пекли, реалізовували. Чоловік вставав о шостій ранку, щоб вести все на продаж, а я ще навіть не лягала. Зранку заповниш усі холодилькики випічкою, а на вечір вони вже порожні. Треба знову ставати до роботи. Ми ще у кав’ярні, а діти вже готують тісно для нової партії випічки. Працювали так, що стала важити сорок дев’ять кілограмів, була дуже вимучена і виснажена. Одного дня Віталій заявив, що йому потрібна дружина, а не кав’ярня. То ж кав’ярню довелося закрити, але відкрили свій магазин.
Тепер це їхній сімейний бізнес: Наталя торгує у магазині та випікає домашні солодощі, а Віталій — займається доставкою товарів. Донька Світлана також допомагає батькам.
Але попри складнощі Наталя Швець каже, що бути мамою не складно, а вона щаслива.
Стіл на кухні у Швеців дещо більший, ніж в інших родинах. Тут відбуваються усі сімейні наради і ухвалюються важливі рішення. Тут найчастіше збирається уся їхня велика і дружна сім’я.
-Ми обов’язково святкуємо усі дні народження. Готуємо подарунок для іменинника, печемо святкового торта і готуємо страви, які він полюбляє, — розповідає Наталя. — Діти також готують для нас сюрприз на кожну річницю одруження. А ще ми любимо разом малювати картини, щороку їздимо відпочивати на море.
Своїх дітей батьки навчають власним прикладом за вчинками. У цьому їхній секрет виховання.
— Ми вчимо дітей власним прикладом, — каже мама. -Мені так добре і спокійно, коли ми всі разом збираємось. Я мрію, щоб наші діти перенесли в свої сім’ї нашу модель родини. Це любов, доброта і підтримка один одного. Наша сім’я — це те, чим ми живемо і пишаємось.
