Тетяна Дика: історія медсестри, яка була на війні і знову повернулася у мирну професію

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
Медіакіт сайту/ціни на рекламу

— Дуже задоволена, що повернулася до медсестринської роботи. Мені цього дуже не вистачало. Тепер я медсестра-анестезист, як була у 59-у госпіталі. Перші місяці взагалі «відривалась», хотіла побільше роботи в операційній, — медсестра реанімаційного відділення Калинівської центральної районної лікарні Тетяна Дика розповідає про те, як знову повернулася до цивільної професії.

У серпні 2014 року Тетяна Дика добровольцем пішла на війну. Тоді вона потрапила у 59-й, зараз уже легендарний, військовий мобільний госпіталь. Про цю дівчину з вдячністю згадують сотні бійців, оперувати яких вона допомагала лікарям, а потім підтримувала морально, доглядала після поранень, не давала впасти духом. Едуард Ковальчук з Нападівки чи Костянтин Васюк з Калинівки підтвердять це, як і багато інших українських військових.

У 2014 році історія Тетяни Дикої вразила журналістів журналу «Новое время» і разом з десятьма іншими історіями добровольців увійшла у спецпроект «Герої нового часу», який підготовило редакція цього авторитетного видання.

Тетяна Дика (2014 рік) Новое время

Пів року тому вона залишила посаду головної медсестри військового госпіталя в Ірпені і повернулася на роботу в районну лікарню. За цей час, каже Тетяна, вона ні разу не пошкодувала про своє рішення.

— Це через те, що тут у мене все гарно складається, колектив класний- зізнається Тетяна. — І переходила я задля того, щоб підтримати рідних, бути біля них у складну хвилину.

 Фейсбук

Залишити військову службу дівчину заставили сімейні обставини. Торік трагічно загинув її рідний брат. Щоб підтримати вбитих горем батьків і бабусю, Тетяна достроково розірвала контракт і залишила посаду головної медсестри військового госпіталя.

— Багато хто мене не розумів, як можна було пожертвувати такою посадою, — каже Тетяна.

Перейти служити з 59-го військово-польового госпіталя в Ірпінь Тетяні Дикій запропонував тодішній начальник військово-медичного департаменту Міністерства оборони. Сталося це після його чергового відрядження у Попасну.

— Літо — осінь 2016 року — це дуже «спекотний» період, — розповідає Тетяна Дика, — і за інтенсивністю обстрілів, і за кількістю поранених. У нас не було дня без поранених, більшість з них були важкі, реанімаційні. Був момент, коли ми п’ять діб були без сну і відпочинку. Постійно поступали важкопоранені хлопці. Тоді ми навіть побили свій рекорд, коли восени 2014 року не спали три доби. Саме тоді до нас приїхав начальник департаменту перевірити як живе і працює виїзна бригада 59 госпіталя. Побачивши нашу роботу, він наполегливо рекомендував мені перейти на посаду головної медсестри у госпіталь в Ірпінь. Я погодилась.

На той час у неї, двадцятичотирирічної дівчини, у підпорядкуванні було чотирнадцять старших медсестер відділень, які на посадах працювали довше, ніж Тетяна прожила на світі.

-Спочатку було важко, бо приїхала на цілковиту недовіру, — пригадує Тетяна. — Усі думали, що мене в госпіталь запхали по блату. Тоді ще на співбесіді мені ніби дорікнули, що посада головної медсестри «це не голками тикати». Мене це дуже образило.

 Фейсбук

«Блатом» була служба Тетяни в АТО впродовж двох з половиною років, сотні операцій, сотні врятованих життів, відзнака Міністерства оборони «Знак пошани», імений годинник, якого особисто вручав міністр оборони, медаль «За військову службу Україні». Коли у госпіталі про це взнали, то уже ніхто не дорікав «тиканням голок».

Тетяна не планувала змінювати військову службу, але життєві обставини склалися так, що довелося такий вибір зробити.

— Я ще в коледжі хотіла бути реанімаційною сестрою, — каже Тетяна Дика. — Переддипломну практику я проходила у реанімаційному відділенні. Я знайшла ту роботу, про яку мріяла ще студенткою. Тут мені дуже комфортно, а головне — бути корисною людям.

 

Коментарі:

Останні новини