Щасливе материнство — це коли тебе обіймає сім пар дитячих рук

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
Медіакіт сайту/ціни на рекламу

-Біля ставка повертайте направо і їдьте прямо по дорозі, аж до жовтого магазину, — Галина Самсонюк по телефону, замість навігатора, керує нашим рухом. Голос жінки перериває гучний дитячий сміх та їх веселі розмови.

Галина Самсонюк мешкає у Черепашинцях, вона — мама сімох діток і сьогодні наша розповідь про неї.

П’ять синочків та дві красуні-донечки

Обійстя родини Самсонюків розмістилося на горбочку. Ще від воріт помічаєш, наскільки чисто та охайно на подвір’ї. Вибілена та пофарбована криниця заховалась у зелені саду. Така ж чепурна та побілена невелика хатинка, в якій мешкає аж десятеро маленьких та дорослих господарів.

Тут немає великих статків та розкоші, але скрізь чисто, охайно та по-сімейному затишно.

Лише ціла шеренга взуття під дверима підтверджує, що у будинку живе багато дітей. А вже, переступивши поріг, потрапляєш у веселий дитячий вулик.

-Кор-р-р, кор-р-р, — не по-дитячому чітко виводить літеру «р» дворічний Вова. Затяжне «кор-р-р» — на мові хлопчика — корова. Корова — це найулюбленіша тварина малого. Ні кішка, ні собака не викликають у нього такого захвату. А цього дня радості хлопчика немає меж, адже батьки придбали маленьку теличку і улюбленців у Вовчика стало вдвічі більше. Тому те «кор-р-р» за вечір прозвучало не один десяток разів. І навіть кілька разів батькові доводилося відводити сина до тварин.

Володимир — найменший син у родині Самсонюків і найулюбленіший. З ним бавляться усі, усі й виконують його забаганки і тішаться кожному його новому слову.

-У мене семеро дітей, всі вони рідні, але всі зовсім різні, — посміхається мама багатодітної родини Галина Самсонюк. — Спільне у них є — вони всі мамині мазуни, незважаючи чи хлопчики, чи дівчатка та скільки їм років.

Калинівка City
Калинівка City
Калинівка City
Калинівка City
 

Найстаршій Вікторії скоро виповниться вісімнадцять. Дівчина навчається у Калинівському технологічному технікумі на дизайнера одягу і  підробляє в одному із кафе міста. Тому додому приїздить не часто.

Із хлопчиків найстарший Артем — йому дванадцять. За словами мами, любитель техніки, телефонів.

А десятирічний Іванко — протилежність братові, непосидючий футболіст. Навіть на день народження він вже замовив футбольні бутси та м’яча.

Миколці вже виповнилося дев’ять, він гарно вчиться, багато читає, любить історичні твори.

Семирічний Сашко любить допомагати батькам господарювати.

А ще є маленька донечка Валерія, Лєрочка, як ніжно називають її рідні, якій виповнилося п’ять років.

-Лєрочка — це наша принцеса, — каже Галина. — Ми дуже хотіли дівчинку, але народжувалися лише хлопчики. То коли чоловік дізнався, що у нас буде дівчинка, він аж плакав. Але наша принцеса не дуже «принцесна», взнаки дається те, що росте з хлопцями. Я жартую, що у нас футбольна команда, а воротар у хлопців — Лєра.

Старші діти, які навчаються у школі, відвідують танцювальний гурток, Лєра також займається танцями у дитячому садочку.

З перших хвилин спілкування розумієш, що це одна сім’я, які горою стоять одне за одним, підтримують одне одного та допомагають.

То було кохання з першого погляду

Батько сімейства Яків Самсонюк родом із Павлівки. Саме в Павлівці майбутнє подружжя й познайомилось. Галина прийшла колядувати до мами Якова, з якою разом працювала. Після гостин чоловік зголосився провести гостю, по дорозі розговорилися і вже у перший день зрозуміли, що хочуть поєднати свої долі.

-На той час я була одружена, але чоловік відбував покарання. У мене була маленька донечка. Але це не злякало Якова. Вже через тиждень ми почали жити разом, — пригадує Галина Самсонюк. — Ми не планували, що наша родина буде такою великою, але на одній дитині не хотіли зупинятися.

Спочатку молода родина жила у Павлівці, а майже дев’ять років тому переїхала до Черепашинець, щоб підтримати хвору маму, з якою поселились в її будинку.

-Будинок старенький, в ньому жила ще моя бабуся, — багатодітна мама проводить екскурсію по своїх володіннях. — Великих статків ми не маємо, тому приводимо до ладу все поступово. Трішки змінили планування, щоб було більше кімнат. Нехай вони будуть маленькими, але, щоб дитина, коли захоче, могла усамітнитися, побути наодинці.

У всіх кімнатах ідеальна чистота, всі речі мають своє місце. Ніде не видно розкиданих іграшок, хоча тут живе ціла зграя дітвори.

-У нас дуже самостійні діти, вони знають, що за собою потрібно поприбирати. Навіть на кухні у нас висить нагадування — «Не забудь помити посуд після себе» — каже

— В чому секрет? Ми з дитинства розмовляємо з дітьми, як з дорослими. Завжди вислуховуємо їх, розмовляємо з ними.

А окрім хатніх клопотів, роботи вистачає для всіх. Родина Самсонюків живе у селі, то і господарство мають. Тримають корову, козу, кролів, курей. Купили теличку, яку також будуть тримати на корову.

Разом обробляють чотири городи, на яких вирощують усі необхідні овочі, заготовляють сіно. Без роботи ніхто не залишається.

У матерів немає відпусток та вихідних

Кожен день Галини Самсонюк починається з шостої години ранку. Найперше жінка доїть корову, а потім починає будити дітей до школи.

-Ранок — це найспекотніша пора, — посміхається жінка. — Вчу всіх, що звечора треба збирати портфелі, але всеїдно, хтось щось забув покласти, щось залишив. Все навколо клекотить, вирує. Діти йдуть до школи, а в нас починається штиль.

 Фото з сімейного архіва

Від будинку Самсонюків до школи відстань немала. Тому всі у родині мають велосипеди, на яких долають відстань. А Лєрочку до дитячого садочка відвозять батьки, або ж старші брати.

Але справжнього «штилю» у Галини немає, як і немає у мами вихідних чи відпустки. Адже на всіх потрібно приготувати їжу, попрати, поприбирати, попорати.

-Це вам зі сторони здається все так страшно, а насправді нічого страшного у житті багатодітної мами немає, — спростовує наші роздуми Галина. — Не так й багато їм треба харчів. Вони кожен має своє вподобання. Найбільші гурмани у нас Артем та Сашко. А решта їдять усе. Так, готую трішки більше, ніж у звичайних сім’ях — борщу, наприклад, десь п’ять-шість літрів, супів у нас ніхто не любить. Вареників наліплюємо до ста штук. Люблять усі крабов’є та олів’є. Якщо у нас свято, то всі стають до роботи. У нас робота не ділиться. Якщо треба, я беру в руки косу і йду косити. Якщо мені потрібна допомога, чоловік стає і допомагає готувати. Так само і діти не цураються ніякої роботи.

Не забуває матуся і про себе, щодня вираховує кілька хвилин, для відпочинку, щоб подивитися улюблену програму, почитати газету.

— Вдень я можу лише кілька хвилин викроїти для себе, а в основному займаюсь собою, коли всі вже сплять, — ділиться секретами Галина. — У тридцять п’ять хочеться і волосся підфарбувати і за собою доглянути.

Маленькі традиції великої родини

Семеро дітей, троє дорослих — майже щомісяця у родині є іменинник. І святкування днів народження — це одна із традицій родини. Тоді усі разом готують улюблені страви, обов’язково замовляють великого святкового торта і купують подарунка для іменинника.

Останніми іменинниками були Миколка, якому подарували колонку та Артем, який замовив собі машинку на радіо-пультові.

Калинівка City
Калинівка City
 

-На жаль, ми не можемо дозволити собі відпочинок на морі. У нас просто на це немає коштів, — зізнається мама. — Навіть поїхати до Вінниці всім разом для нас проблематично. Бо це зайві витрати та й провести семеро дітей у автобусі не так вже й просто. Тому шукаємо розваг у своєму рідному селі. Ходимо на ставок, відвідуємо концерти, на яких виступають наші хлопці. Ми звикли, що завжди разом. Коли когось, навіть одного, немає, ніби чогось не вистачає.

Поки Галина спілкується із нами, хлопці встигають разом із татом одягнути маленького Вовчика. А той, побачивши, що батько роздягнений, почав тягнути на його голову капюшона зі светра, щоб і той не змерз та ще й подарував усім по поцілункові.

У такі хвилини розумієш, що бути багатодітною мамою у родині Самсонюків зовсім не страшно, особливо, коли тебе обіймає сім пар дитячих рук.

 

Коментарі:

Останні новини