Арсеній Петрович, так звати віслюка, який живе у хазяйстві Галини Слободянюк у Лісовій Лисіївці.
-Ніяких паралелей з політиками, - каже Галина Іванівна. – Я його уже купила з таким ім’ям. Він до праці дуже беручкий. Було цілий віз навантажила відсівом і він під горбок з Лисіївки до Сосонки тягнув, як має бути.
Віз у Арсенія Петровича спеціальний – колеса від мотоцикла, каркас зроблений з металу, а кузов дерев’яний. Його виготовили на замовлення Галини Іванівни, щоб Арсенію Петровичу було легко і зручно, якщо так можна сказати про тяглову худобину.
Сільське життя не з медом
Галині Слободянюк сімдесят два роки, вона сама мешкає у невеликій хатині. Але, незважаючи на вже поважний вік, від роботи не ховається. Вона обробляє 60 соток городу, утримує дві корови, теличку і Арсенія Петровича.
У Галини Іванівни жилаві натруджені руки, видно що вона багато і важко працює – власне, як і багато людей в українських селах.
-Я з дитинства любила коней, - пригадує жінка. - Колись малою батько приїде з колгоспу на бричці, бо він був агрономом, а потім накаже мені, щоб відвезла коней у колгосп. А мені більшого щастя не треба. Їду сама на бричці, керую кіньми і тішуся. А потім почала й верхи їздити. Тому вже коли переїхала в дев'яносто першому році з Вінниці до Лисіївки й купила тут хату, відразу ж вирішила, що в мене будуть коні.
Хазяйство Галини Іванівни починалося з кролика, потім з’явилися кури, качки, теличка, корова. А за коровою - і коні.
-Скільки у мене було цих коней? Вже й важко порахувати, - каже Галина Слободянюк. - Я сама їх розводила, об'їжджала, міняла як той циган. Все вибирала такого, як хотіла — спокійного, слухняного. І таки знайшла. Але захворіла донька, їй потрібні були гроші на операцію і я продала коня.
Без транспорту Галині Іванівні не з руки, а тому й купила віслюка. Він, як каже господиня, невибагливий в утриманні, йому не треба стільки їжі, як коневі, біля нього не так треба наробитись.
Як Арсеній Петрович оселився в Лісовій Лисіївці
Ось уже третій рік Арсеній Петрович живе у Галини Іванівни. Для літньої жінки він не просто помічник, а й товариш, про якого вона турбується, за якого переживає.
-Купити віслюка мені порадив син моєї подруги. Він навіть мав нам обом привести по віслюку з Одеської області по чотири тисячі гривень вже з перевезенням. Але почалась війна на Сході, він пішов воювати, а ми залишилися без віслюків, - пригадує Галина Слободянюк. - А потім зять подруги сказав, що в Кучерах є віслюк, але господар хоче його продати за п'ять тисяч гривень. Я відразу ж загорілася: почала збирати гроші, продала теля, позичила ще гроші і таки купила його.
Арсеній Петрович швидко призвичаївся до сільського життя. Правда, свою віслючу впертість іноді проявляє, коли не дає впрягти себе у воза. Але зазвичай з господинею живе у мирі. А та не може нахвалитися своїм помічником.
Односельчани уже звикли до такої екзотичної, як для подільського села, тварини, а от в інших селах віслюка сприймають як цікавинку.
-Якось нас запросили на День села у Сосонку, то там свята не було, усі дивилися не на концерт, а на Петровича, - посміхається хазяйка. - Підходили, пригощали цукерками, печивом, солодкою ватою. А один чоловік не втримався, приніс з дому оберемок сіна. Каже, що от що йому треба, а не ваші цукерки.
За словами Галини Іванівни, Петрович невибагливий до їжі любить сіно, буряки, моркву, черствий хліб, влітку пасеться.
Гумор «підсолоджує» життя
Життя Галини Слободянюк ніколи не було солодким. Подружнє життя не склалося, самотужки жінка ставила на ноги чотирьох дітей, все життя важко працювала. Але жінка ніколи не втрачала віри у краще майбутнє і завжди йшла по життю з посмішкою.
Допомагає їй у цьому гумор. Галина Іванівна пише гуморески та вірші.
-Ось маю кілька зошитів, у які записую все, що прийде у голову, - Галина Іванівна виносить з хати кілька тоненьких зошитів у клітинку і записник. - Який настрій, так я й пишу. Сумно на душі — пишу ліричні вірші, радісно — гумор.
У зошиті - гуморески про сільське життя, про депутатів, переспіви анекдотів з народу. Вони допомагають не впасти у відчай.
Отак і живе Галина Слободянюк з підйомом о п'ятій годині ранку, щоденними поїздками на молочарню, випасом череди, обробітком городів. А коли на душі стає дуже важко, вона про все розповість Арсенію Петровичу, а він усе слухає і, здається, навіть розуміє.
