«Наша Софійка — дитина війни”, - посміхаючись каже павлівчанка Тетяна Гуменчук. Бабусині слова насправді не жарт, адже її онучка з'явилася на світ рівно рік тому, коли на калинівському арсеналі вибухали боєприпаси.
«Ми усі, навіть п'ятирічна Даринка, молилися всю ніч»
Торік 27 вересня Наталія та Михайло Черниші готувалися їхати у пологове відділення – жінка ось-ось мала народити другу дитину. Хоча лікарі казали, що ймовірна дата народження 9 жовтня, та Наталя, яка за освітою медик, вирішила не ризикувати, лягти у лікарню під нагляд лікарів завчасно.
- Чоловік мав викликати таксі, я давала мамі настанови як лікувати старшу донечку, яка почала кашляти, - пригадує жінка.- Ми живемо біля самого лісу, зовсім близько від арсеналу, тому як тільки почалися вибухи у нас в одній з кімнат відпала частина стіни. Було страшно, не знали, що й робити. З транспорту у нас лише мотоблок та куди ним вагітній жінці з дитиною. Вирішили сховатися у льоху. З собою встигли взяти тільки сумочку із документами. Від вибухів стіни дрижали, із стелі сипалася штукатурка, вхідні двері вирвало. Було дуже страшно. Ми усі, навіть п'ятирічна Даринка, молилися всю ніч, просили у Бога порятунку. У тій метушні я забула свій телефон в будинку, а чоловік загубив свій десь на подвір'ї. Чекати на порятунок не було від кого.
«Скільки буду жити - завжди дякуватиму йому за порятунок»
Серце Наталі розривалося від страху за доньку та рідних, а ще за ту дитину, що носила під серцем, і яка саме і ту пору попросилася на світ. У льоху жінка зрозуміла, що у неї від пережитого стресу розпочалися перейми і вона може у будь-який момент народити. Із усіх речей, які могли стати у нагоді під час пологів, були лише манікюрні ножиці та вологі серветки.
- Я всю ніч простояла на колінах, - пригадує Наталя і ніби знову переживає ту ніч, на її очі набігають сльози. - А коли на вулиці почало сіріти чоловік вирушив шукати порятунку. На подвір’ї він знайшов свій мобільний телефон і зателефонував нашому сільському голові Віктору Васильовичу, а вже через кілька хвилин він приїхав за нами. Скільки буду жити - завжди дякуватиму йому за порятунок. Адже у ту ніч ми були у великій небезпеці. У кількох метрах від льоху, на городі, впав «Град». Сапери казали, що якби не сосна, в яку він врізався, снаряд міг би залетіти на подвір'я.
У стресовому стані жінка не відчувала більше болю, тому вирішила не турбувати рятувальників своїм станом. Лише коли майбутня матуся знепритомніла, усі зрозуміли, що відтягувати із лікарнею не можна.
- Я на ранок оглухла, думала, що то від вибухів, а виявилося, що в мене був такий високий тиск, що я перестала чути на вуха, - згадує пережите Наталя Черниш. - Пологи були важкими, але, на щастя, все закінчилося щасливо. Думали, якщо народжу 9 жовтня, на Івана Богослова - наше сільське престольне свято, назвемо дівчинку Іванкою, а 27 вересня народилася Софійка.
Сьогодні родина намагається забути про страшні події минулого року. Маленька Софійка робить перші кроки, а Даринка стала першокласницею. Сім’я відбудовує пошкоджене житло. Держава й досі не виплатила обіцяну компенсацію.
- У минулому місяці була річниця подій на арсеналі. Довкола все спокійно і тихо, а на душі тривога, - зізнається мама іменинниці Наталя Черниш. - Чоловік у відрядженні, я з дітками сама, цілу ніч не спала, перед очима жахіття тієї страшної минулорічної ночі. Заспокоюю себе, а в голові весь час думки - де дитячі теплі речі, якщо потрібно буде знову тікати з дому.
