Раніше у цьому приміщенні працювало місцеве кафе, тут гучно відзначали дні народження, а тепер у колишній банкетній залі тягнуть шпагати та показують дива гнучкості юні гімнастки. Ззовні про те, що у цьому залі проходять заняття з художньої гімнастики, можна здогадатись лише за півтора десятками пар дитячого взуття біля вхідних дверей.
- Спинки рівненько, тягнемо носочок, - закликає гімнасток тренерка Оксана Печениця. - Настя, випрями опорну ногу, старайся!
Так у Калинівці відбуваються заняття з художньої гімнастики, а серед тих, хто їх відвідує, є юні спортсменки, які через війну змушені були разом з батьками покинути рідні домівки.
Одну з таких дівчаток можна швидко впізнати - на її спортивній кофтині надпис англійською на спині «Mariupol» - уже другий місяць до цього міста-мученика, як і до усієї України, прикута увага всього світу. Дівчинка мало говорить, помітно нервує, коли бачить фотокамеру, але вона у безпеці та займається справою, яка приносить їй задоволення.
«Команда м.Калинівки прийме до себе дівчаток переселенців для занять з художньої гімнастики. Можливо знаєте такі сім'ї - передайте наші номери телефонів».
Таке оголошення ще у середині квітня у соціальних мережах опублікувала одна із тренерок секції у Калинівці Оксана Печениця. Зараз надворі травень і в залі вже займаються юні гімнастки, які разом зі своїми родинами переїхали на Калинівщину, подалі від війни.
Вікторія Гаврилюк, засновниця секції художньої гімнастики у Калинівці, розповідає, що ідею запросити дівчаток-переселенців на тренування у колективі обговорювали з перших днів війни.
- Ще у перші тижні війни я проводила заняття для діток на Буковині, куди мене запросила моя сестра. Неподалік від міста, де ми займались, розташований прикордонний пункт до Молдови, тут стояли величезні черги, люди могли кілька днів чекати можливості виїхати за кордон. Ми тренувались із дітьми із різних регіонів країни, адже для них це було особливо важливо, хоч якось відволіктись від усього, що відбувається навколо, - розповідає Вікторія Гаврилюк. - Після повернення в Калинівку, ми з тренерами також вирішили запросити до нас діток, які через війну опинились у нашому місті. Ще до того, як ми опублікували оголошення, нам зателефонував тато однієї із дівчаток із Маріуполя, запитав, чи ми проводимо заняття.
Вікторія Гаврилюк та Оксана Печениця (праворуч на дальньому плані) тренують юних гімнасток
Нині у секції з художньої гімнастики у Калинівці займаються шестеро дітей, які через війну змушені були разом з батьками залишити рідні домівки. Три дівчинки приїхали із Маріуполя вже під час війни, три інших дівчинки - із Миколаєва, разом із батьками вони вже майже рік мешкають у Байківці. Ще одна дівчинка, яка займалась у цій секції, родом із Київської області, вже повернулась додому.
- У дівчаток не було із собою багато речей, про атрибути для художньої гімнастики годі говорити. В нас є і м'ячі, і резинки для розтяжки, ми з усім намагаємось допомогти. Заняття безкоштовні, про гроші в такий час навіть не хочеться говорити, - каже тренерка Оксана Печениця.
Серед дівчаток є як досвідчені гімнастки, які тренувались у секціях художньої гімнастики у своєму рідному місті - одна із дівчаток має звання кандидата у майстри спорту, - так і новачки, які роблять перші кроки у цьому виді спорту.
- Батьки гімнасток казали, що у них був певний острах, насамперед щодо адаптації у новому колективі в іншому регіоні країни, - каже Вікторія Гаврилюк. - Найбільше хвилювань виникало з приводу мови спілкування, адже дівчатка розмовляють російською і не знали, як реагуватимуть місцеві. Проте жодних проблем з цим у нас не було, навпаки, дітям приділяють багато уваги, підказують і допомагають, аби «новенькі» швидше адаптувалися.
За ходом заняття спостерігає жінка на ім'я Олена. У залі тренуються три її доньки, які лише два тижні тому почали відвідувати секцію. Їхня родина з Миколаївщини, проте вже майже рік вони мешкають у Байківці. Олена розповідає, що переселенцями вони себе не вважають.
- Ми з чоловіком родом із Вінниччини, останні 19 років я мешкала у Миколаївській області. Рік тому наша родина вирішила переїхати ближче до історичної батьківщини, ніби щось відчували. Протягом цього року жили на два міста, початок війни зустріли тут, у Байківці. Пізніше сусіди у нашому селі неподалік Очакова сказали, що нашого будинку вже немає - пряме влучання ворожого снаряду, - розповідає Олена. - А якщо про гімнастику, то дітям дуже подобається займатись, ще жодного заняття не пропустили. Їм тут добре.
Паралельно із заняттям у залі, викладачі проводять тренування для дітей, які разом із родинами виїхали за кордон через війну
- Ми намагаємось працювати за будь-яких умов та обставин. Під час карантину ми опанували практику дистанційних занять із дітьми, - каже Вікторія Гаврилюк. - Після початку війни ми не знали, як і де відбуватимуться заняття, адже насамперед ми дбаємо про безпеку дітей. Але попри всі перепони, ми тренуємось, адже спорт - це не лише про здоров'я. Для дітей це можливість відволіктись від обставин та зосередитись на справі, яку вони справді люблять. Нам потрібно повернути дітям віру у дитинство.
