«І хоча ти зараз дуже далеко, де немає, на жаль, ні дощів, ні спеки, Але я знаю, ти чуєш мене, я знаю чуєш, чуєш мене», - це слова із пісні калинівського співака та композитора Володимира Гуменчука. Автор співав її у залі Калинівського технологічного фахового коледжу і ніби адресував тим хлопцям і чоловікам, чиї портрети стояли на сцені.
Володимир Гуменчук
«А іноді так хочеться зранку
Випити з тобою кави філіжанку,
Просто в очі подивитись, помовчати,
Про щось розказати, про щось розпитати».
На жаль, із цими хлопцями на портретах уже не вип’єш кави, не потиснеш їм руку, не спитаєш, як життя. Найкращі моменти спілкування із ними можна лише згадувати і обов’язково берегти пам’ять про цих мужніх чоловіків.
Як це роблять у Калинівському технологічному коледжі. Тут вшанували пам’ять своїх колишніх студентів, які віддали життя, захищаючи Україну від російських окупантів.
Вісім колишніх студентів технологічного коледжу загинули під час повномасштабного вторгнення на територію України.
Костянтин Васюк, Сергій Савчук, Роман Устій, Юрій Чорний, Віталій Бондаренко, Андрій Пилипчук, Олександр Глушко, Юрій Українець – вони у різні роки навчалися у навчальному закладі, здобували різну спеціальність, але усі стали воїнами, захисниками рідної землі, і усі заради майбутнього України відали свої життя.
На екрані з’являються портрети воїнів, ведучі розповідають про їхній життєвий шлях, зі сцени звучать пісні та поезія, а у залі багато людей, а найперше рідні загиблих, не стримують сліз.
Життєва доля кожного із воїнів гідна поваги і шани.
Подій, у яких Костянтин Васюк брав участь, могло б вистачити на кілька біографій, а вони спресувалися у його яскравому житті - дві революції, різноманітні акції протестів, акції, що стосувалися української історії, української церкви, українського визвольного руху, і найголовніше - захист України від ворожих зазіхань.
У грудні 2014 Костянтин Васюк залишив посаду голови РДА, а у січні наступного року уже був в українському війську, боронив територіальну цілісність України на Донбасі. Служив у окремому 308-у інженерно-саперному батальйоні, був заступником командира батальйону з роботи із особовим складом. Цей підрозділ будував польові укріпленні на Донеччині та Луганщині по всій лінії фронту.
Коли у лютому росія широким фронтом вторглась на українську землю Костянтин Васюк з позивним «Калина» знову взяв до рук зброю і на п’ятдесят восьмому році життя пішов боронити її від окупантів і віддав за Україну життя віддав.
Указом президента України капітана Костянтина Васюка нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).
Юрій Чорний значну частину свого життя присвятив військовій справі - служив у миротворчому контингенті, бу учасником Антитерористичної операції, а з початку повномасштабного вторгнення росії на територію України пішов боронити рідну землю.
Сергій Савчук перед повномасштабним вторгненням працював у Польщі, але коли ворог ринувся на нашу землю, повернувся в Україну і став на її захист.
Роман Устій у 2014-2015 роках воював у складі 128 - ї окремої гірсько-штурмової бригади. У складі цього підрозділу ЗСУ відбув свою першу армійську «каденцію», яка припала на 2014-2015 роки. Тоді йому пощастило вийти живими з пекла з-під Дебальцевого, дивом вцілів після прямого влучення ворога, прорвався з оточення до своїх.
Коли у лютому 2022 року розпочалося широкомасштабне вторгнення росії на територію України, він знову пішов на війну. За кілька місяців до своєї загибелі Роман разом зі своїм побратимом вчинив зухвалий і водночас героїчний вчинок - вони пробралися на російські позиції і вкрали з-під носа ворога новітню бойову машину піхоти - БМП-3. Роман Устій посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
У складі бригади «Червона калина» захищав Україну Олександр Глушко. Молодий офіцер Національної гвардії загинув у червні 2022 року. Указом президента України посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Меморіальна дошка на честь Олександра нині висить на будівлі коледжу.
Після початку повномаштабної війни Віталій Бондаренко пішов добровольцем у тероборону, а у червні 2022 року його мобілізували до війська. Загинув випускник коледжу під час танкового обстрілу у бою під Бахмутом на Донеччині, посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Андрій Пилипчук захищав Україну від ворога у складі 131-го окремого розвідувального батальйону, він був командиром бойової машини, командиром відділення. Оскільки Андрій Пилипчук був військовим розвідником, а гаслом його підрозділу «Завжди попереду», то йому та його побратимам доводилось виконувати важливі бойові завдання.
У липні 2022 року Андрія Пилипчука нагородили медаллю «За військову службу Україні», а у грудні 2022 року «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України» орденом «За мужність» ІІІ ступеня, посмертно його нагородили орденом «За мужність» ІІ ступеня.
Юрій Українець боронив рідну землю від російських загарбників у складі 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Він був молодшим сержантом, командиром відділення безпілотних авіаційних комплексів взводу розвідки та корегування. Загинув у жовтні 2023 року.
Що не ім’я, то особистість, то чин, гідний поваги і наслідування.
Коли у залі прозвучала фінальна композиція, з пів хвилини ніхто не вставав зі своїх місць, ніби перебували під впливом пережитих емоцій від кожного епізоду цього заходу. А потім рідні воїнів підходили до портретів своїх синів, чоловіків, братів, дякували студентам і керівництву коледжу за проведений захід і пам’ять.
Директор коледжу Руслан Будяк, заступниця директора Ольга Печевиста (ліворуч) та сестра Сергія Савчука Тетяна після закінчення заходу
-Уже рік, як Сергія немає, а ми досі не можемо змиритися з важкою втратою, думаємо, що це неправда,- каже сестра Сергія Савчука Тетяна.
-Сьогодні кожен епізод цього заходу був дуже зворушливим, потрапляв у душу і серце, - додає дружина Сергія Савчука Оксана.
– Дякую, що у навчальному закладі пам’ятають про наших рідних, - каже сестра Романа Устія Ольга Моклюк. – Адже хлопці живі до тих пір, поки живе пам’ять про них. Подивіться на ці обличчя, вслухайтесь у їхні біографії – це цвіт нашої нації. Хай їхня загибель не буде марною. Вічна їм пам’ять!
