Станом на 24 квітня у Калинівському районі лабораторно підтвердили сімдесят два випадки інфікування людей коронавірусом. Серед тих, хто інфікувався, тридцять сім медпрацівників. Частина з них перебуває на самоізоляції, а частина лікується у Калинівській центральній районній лікарні.
Калинівка Сіty вдалося поспілкуватися з однією з таких пацієнток і ми друкуємо її роздуми.
COVID-19 -цей діагноз підтвердився після ПРЛ - тесту, який мені, як і моїм колегам з Калинівської районної лікарні, зробили після перших лабораторно підтверджених випадків захворювань на коронавірус у нашому закладі. І хоча я розуміла, що мала високу ймовірність заразитися цим вірусом – до останнього вірила, що мене омине ця хвороба. На роботі та вдома дотримувалася санітарно-гігієнічних норм, обмежила коло спілкування до мінімуму, та все ж COVID-19 не оминув мене.
Сказати, що у мене був шок від почутого діагнозу – не сказати нічого. Паніка, розгубленість і безліч різних думок. Перша думка – чи не заразилися мої діти та чоловік. Як правильно вчинити – лікуватися вдома чи лягати в лікарню?
Страх за своїх рідних переважив, до того ж у мене були покази для стаціонарного лікування. І якщо раніше я сама лікувала хворих, то тепер опинилася на незвичному для себе місці пацієнтки лікарні.
Я щодня бачу, в яких важких умовах доводиться працювати моїм колегам. Коли зміна триває шість годин, коли одягнений у спеціальний костюм та окуляри, які постійно запотівають, коли треба приймати виважені рішення, роздавати їжу, ліки, робити ін’єкції та ставити крапельниці, по кілька разів на день дезінфікувати палати та коридор.
Будь-яка хвороба для нас є стресом і приводом для переживань. А після страшної статистики, коли в інших країнах масово захворювали і помирали люди, переживань додалося набагато більше.
Добре, що я маю велику родину, які підтримують мене і мою сім’ю. Ми спілкуємось по телефону по кілька разів на день. Якщо раніше я могла користуватися телефоном кілька днів без підзарядки, то тепер її не вистачає на один день.
Приємно, що нашу сім’ю підтримала власниця магазину, що розташований на нашій вулиці. Чоловік телефоном замовляє необхідні продукти, а продавчиня приносить замовлення до воріт. В пакет вкладає список товарів їхню вагу та ціну. Гроші перераховуємо на банківську картку. Якщо потрібно придбати ліки чи щось інше у Калинівці, на допомогу приходять рідні, які мають власні авто.
Сімейний лікар часто телефонує до моїх дітей та чоловіка, аби дізнатися про їхнє самопочуття. Дільничний інспектор перевіряє чи дотримуються вони самоізоляції. І я чудово розумію всю відповідальність перед односельчанами та великою родиною, аби не поширювався коронавірус.
Прикро, що у цей важкий час, не всі розуміють та підтримують нас. Сусіди з острахом оминають наше подвір’я, вдають що не бачать нас. Друзі, з якими товаришували не одне десятиліття, навіть не зателефонували. У такій ситуації хочеться сказати : «Вірус по телефону не передається». Подзвоніть та підтримайте своїх хворих знайомих добрим словом. Давайте будемо трішки добрішими одне до одного.
Я щиро вдячні своїм рідним і колегам за підтримку. У складних умовах вони залишилися людьми і пройшли перевірку на людяність.
Ніхто не застрахований від цієї хвороби. Дай, Боже, щоб епідемія якнайшвидше минула, а ми повернулися до звичного життя.
