Близько 30 військовослужбовців військової частини 3028 брали участь в звільненні Красного Лиману.
На початку квітня 2014-го року російські диверсійно-розвідувальні групи вторглися на схід України і під прикриттям місцевого населення почали захоплювати місцеві органи влади в різних містах Донеччини та Луганщини.
30 квітня на сесію міської ради Красного Лиману увірвалися російські бойовики і під дулами автоматів змусили місцевих депутатів голосувати за визнання банд формування «ДНР». Згодом у місті за короткий час з’явились блокпости.
Після серії серйозних боїв на початку травня 2014 року під Слов’янськом, де українські сили втратили 2 бойові гелікоптери Мі-24 від вогню російських ПЗРК, а також кількох засідок, керівництво АТО прийняло рішення поступово оточувати Слов’янськ, відрізаючи гарнізон проросійських бойовиків від постачання зброї з Росії. Зокрема була спланована локальна операція з визволення Красного Лиману. Для її виконання залучили найбільш боєздатні на той момент частини Збройних сил України — 25-ту окрему повітряно-десантну, 79-ту та 95-ту аеромобільні бригади, а також підрозділи спеціального призначення Національної гвардії України.
3 червня сили АТО розпочали операцію зі звільнення Красного Лиману. Перед цим українські захисники висунули вимогу окупантам про складення зброї, а мирне населення було попереджене про початок бойових дій шляхом розкидання над містом спеціальних листівок.
Операція розпочалася зі штурму міста силами АТО одразу з трьох напрямків за підтримки артилерії та авіації, які відпрацювали по позиціях бойовиків на підступах та околицях міста.
З нагоди п’ятої річниці звільнення міста своїми спогадами про ту операцію поділились військовослужбовці Національної гвардії України, які брали в ній участь.
Командир відділення кулеметників роти спеціального призначення «Ягуар» (посада станом на 2014 рік) Олександр Бенедик:
«Ми рухались разом з десантниками 95-ої окремої аеромобільної бригади ЗСУ та з бійцями «Омеги» в три колони на БТРах-80 з розривом в годину. Старші машин були десантники. Було прийнято рішення висуватися трьома колонами для того, щоб не тягнути більше техніки та бути мобільними, зайти в Червоний Лиман та звільнити його.
Рухались з населеного пункту Довгеньке під Ізюмом, оскільки там знаходився штаб АТО, це в 10 кілометрах від Слов’янська. По трасі Ізюм — Слов’янськ, не доїжджаючи до Слов’янська, стався обстріл. Тоді був перший поранений нацгвардієць Василь Стогній, стрілець взводу спеціального призначення.
Колона зупинилася і ми почали відстрілюватися. Перестрілка тривала близько 40 хвилин. Потім поступила команда не вплутуватися в довготривалий бій і рухатися далі. Василя ми відправили в лікарню назад до Ізюму, а самі поїхали далі на Лиман.
На той час для мене здалося це смішним випадком. Рухаючись в напрямку Червоного Ліману через блокпост 3-А, старший машини — десантник, вказав на дорогу, якою потрібно їхати, ми звернули не туди. Проїхавши деякий шлях, на відстані 500 метрів я помітив озброєних людей, здалеку розпізнати було неможливо, чи то наші, чи ні. Вирішив дати чергу з кулемета, але під’їхавши ближче, ми вже помітили розпізнавальні знаки. Виявилося, що то був заступник командира 95-ої бригади ЗСУ, який був дуже сильно збуджений та трохи накричав на мене. Але цей невеличкий конфлікт ми вирішили швидко, пояснивши це тим, що в нас не було ніякої інформації, хто тут і звідки. Головне — нікому тілесних ушкоджень не нанесено.
А от стосовно зачистки вулиць в Красному Лимані — це окрема історія. Прикриваючись технікою, ми пішим порядком та малими групами ходили по вуличках та будинках. На той час людей на вулицях було небагато, і кожного з них ми перевіряли — це були місцеві жителі. Дивлячись в їхні очі, я побачив здивованість, чи то від нашої появи, чи то від звільнення та зачистки міста. Але знаю одне, зараз ці люди нам вдячні, що ми повернули наші землі.
Я розумію важливість тієї операції. Головне те, що ми звільнили частину своєї батьківщини — це наша земля, і ніхто її в нас не відніме. Ми чітко розуміли, що зробили вагомий внесок у припиненні цієї чуми, яка розповсюджувалась на сході країни. А найголовніше, це відчуття гордості за своїх побратимів, які залишились вірні своєму народу та Батьківщині«.
Офіцер управління полку спеціального призначення НГУ «Ягуар» (посада станом на 2014 рік) Сергій Бутрик:
«Приблизно о пів на п’яту ранку 3 червня наша колона потрапила в засідку на мосту. Ми йшли першими. Бойовики обстрілювали нас із лісосмуги. Коли ми зупинилися на мосту, побачили в метрі від нашого БТРа закладений фугас. Наше щастя, що він не вибухнув. Можливо, ми до нього не доїхали, і це нас врятувало. Але перед нами був підірваний на фугасі УАЗик. Потім ми потрапили в засідку в лісі поблизу дитячого табору. З даху по нас вели вогонь ворожі снайпери та розрахунки АГС.
Ми прорвались. Бійці „Омеги“ та десантники провели контрснайперську роботу та зачистили дитячий табір. На одному з наших БТРів стояв ручний кулемет Калашникова. І під час бою бойовики в нього поцілили з АГС. Кулемет розірвало і від осколків отримав поранення нацгвардієць Олександр Рибак. Якби не каска та застебнутий ремінь на його шиї, йому б заділо осколком сонячну артерію. Дякувати Богу, що він залишився живий.
Після чотирьох засад, було вирішено викликати авіацію — гелікоптери МІ-24 та літаки Су-25, для вогневої підтримки. Коли вони відпрацювали з повітря, ми розпочали рух та зачистку.
Світало. На узбіччі я бачив двох 200-х бойовиків, один був в беркутівській формі, інший — в цивільній. Пам’ятаю невелику церкву. Навколо після бомбардування з повітря все навколо горіло, а лише церква стояла і від променів сонця її купол світився золотом».
Надвечір 5 червня сили АТО зачистили місто від окупантів та повністю відновили контроль над Красним Лиманом. Над міськрадою та управлінням міліції знов був піднятий український прапор.
