За зачиненими на обідню перерву дверима відділення поштового зв’язку діється щось незрозуміле.
-Хіба це правда, кумонько?
-Правда, правда. Сама бачила! Мої сусіди цілий день граються у схованки. Вранці жінка ховає пляшку від чоловіка, а коли він знайде її і вип’є — ховається сама.
-Це у дівчат репетиція, — посміхаються місцеві жителі. — Вони у нас артистки.
Кілька хвилин, двері відчиняються і імпровізована сцена перетворюється на відділення поштового зв’язку, а веселі кумоньки стають начальником поштового зв’язку Сальника Лідією Старовою та листоношею Людмилою Ткаченко.
З чого все почалося
А почалося все п’ять років тому, коли на святковому концерті до 8 Березня сальницькі листоноші вперше вийшли на сцену. Їх виступ став дебютом аматорського театрального колективу «Жартівниці».
- Мої дівчата — це справжня знахідка, — керівник колективу, директор Сальницького будинку культури Наталя Ніколайчук розкладає на столі газетні вирізки, фотоальбоми «Жартівниць» та дипломи. — Вони ще й співають у нашому ансамблі «Водограй». Жоден концерт не обходиться без їхньої участі.
За п’ять років існування «Жартівниць» у його складі відбулися зміни і тепер замість Наталі Димчук, яка пішла на пенсію, у колектив влилася нова листоноша — Наталя Гедз. І хоч жінка змінила професію, але своїм «жартівницям» залишилася вірною. Тепер Лідія Старова, Людмила Ткаченко та Наталя Гедз виступають утрьох.
Разом вони не лише тішать своїх односельчан, а й виступають на районній сцені — на фестивалі гумору «Пиків сміється», Всеукраїнському святі сатири та гумору ім. Степана Руданського, беруть участь у святкових заходах в сусідніх селах, їздять з благодійними концертами в обласний пансіонат для осіб з інвалідністю та похилого віку.
-Якщо дівчат немає на концерті, чи якось їм не вийшло поїхати в пансіонат у Вінницю, про них запитують, цікавляться чому їх не було. Наших «Жартівниць» люблять і чекають на нові виступи, — додає Наталя Ніколайчук. — А люблять їх, бо вони жартують про наше життя, про село, про людей, які довкола нас.
Жарти та сміх допомагають і в роботі, і в житті
З Людмилою та Лідією розмовляємо на їхньому робочому місці — у відділенні поштового зв’язку. Вони розповідають про свій колектив, декламують уривки зі своїх сценок. І за цей час ще й встигають видати пенсію та посилку.
А робота залишається на першому місці
- Я з дитинства люблю сцену. У школі, а потім вже й в інституті, займалася танцями, а коли «виросла» з танців — почала співати, — розповідає Лідія Старова, перебираючи стопку газет. — Спочатку співала у колективі «Джерело», а тепер виступаю у «Водограї» та «Жартівницях». А Людмила — природжена артистка, вона тільки виходить на сцену і люди вже починають сміятися.
Жарти та сміх допомагають жінкам і в роботі, і в повсякденному житті, адже їм доводиться працювати з різними людьми і знаходити з ними порозуміння.
-Треба до кожного знайти підхід, щоб і газету передплатили, і товар, який нам видають для реалізації, купили. У мене газети читають навіть незрячі, — посміхається Людмила Ткаченко, — є один такий дідусь, який постійно просить виписати газету, яку йому читає дружина. Мої бабусі, яким я розношу пенсію, це найактивніші наші глядачі, вони не пропускають жодного концерту.
Вокальний ансамбль "Водограй" Сальницького будинку культури
Окрім роботи у поштовому відділенні у кожної вдома ще й господарство, город. Де знаходять ще й час на репетиції та виступи?
-А ми репетиції проводимо прямо тут, у відділенні зв’язку, під час обідньої перерви і у вихідний, — продовжує Людмила Ткаченко. — Якось бабуся зайшла до нас погрітися, сиділа, слухала. А треба, то й вдома біля корови співаю, сусіди вже звикли до таких концертів.
Під час розмови Людмила встигає скласти сумку листоноші.
-Вибачайте, бо вже час піджимає, треба розвозити пенсію, — листоноша сідає на велосипед і вирушає у село. Несе своїм односельчанам пенсію та веселе добре слово, на яке сьогодні часто також дефіцит.
