Освоєння будь-якого музичного інструменту це завжди складний та тернистий процес. Аби навчитись грати дехто записується на курси, відвідує приватні уроки чи спеціалізовані музичні школи, але для них й цього не достатньо, аби вправно оволодіти інструментом. А калинівчанин Сергій Іванович Коломієць впевнено доводить, що щире бажання, природні дані та прихований талант можуть компенсувати уроки музики чи гри на інструменті.
Кілька днів тому Сергію Івановичу виповнилося 90 років. За своє життя він навчився грати на багатьох музичних інструментах - гітарі, мандоліні, гармошці, піаніно, губній гармоніці. Гру на цих інструментах чоловік опанував самотужки, опираючись на подарований природою музичний слух.
- Мені треба просто прослухати якусь пісню чи мелодію, запам’ятати її, і тоді я можу з легкістю її відтворити, - розповідає Сергій Коломієць. – Нотної грамоти я не вчив ніколи і не тому, що не хотів, а тому, що не мав можливості. Музику я, можна сказати, відчуваю.
Аби підтвердити свої слова, Сергій Іванович бере стареньку мандоліну і починає вправно перебирати струни, награючи українські мелодії.
Музикою Сергій Іванович захопився ще у ранньому дитинстві: його тато мав гарний голос та часто співав українських народних пісень вдома. Проте чи не вперше про свій прихований талант чоловік дізнався у роки Другої світової війни:
- У 1944-ому році, коли радянські війська йшли в наступ, фронт опинився тут недалеко, - згадує Сергій Іванович. – На вулицях було багато військових, які веселились і відпочивали тут, зокрема грали на балалайці і співали своїх пісень. Тоді ж я і спробував заграти, і в мене це вийшло.
Але повноцінно пов’язати своє майбутнє із музикою Сергію Коломійцю не судилось. Війна відібрала у нього можливість отримати повну середню освіту (чоловік закінчив лише 2 класи), тому торувати свій життєвий шлях він міг лише в одному напрямку – важкою фізичною працею. Спершу Сергій Іванович заробляв тим, що водив по полю коней, які боронували землю. Для 13-річного хлопця ця робота ледь не обернулась серйозними наслідками: через великі навантаження у нього почали пухнути ноги, тому батьки заборонили йому ходити на поле. Пізніше, після роботи причіпчиком, у 17-річному віці Сергій Іванович пішов на курси, щоб здобути професію тракториста.
Сергій Іванович грає на мандоліні, які понад 50 років.
Знову поглинути у музику Сергію Івановичу вдалося під час служби в армії. Чоловік потрапив до трудової армії, тому кілька місяців будував дороги на Далекому Сході, неподалік Владивостоку. Вечори після важких робочих днів солдати проводили у палатках та ночували на голих дерев’яних тапчанах, тому розваги доводилось шукати самотужки.
- Наш командир десь дістав губну гармонь. Ніхто з нас грати на ній не вмів. Командир спробував, у нього нічого не вийшло. Я кажу до нього: «Зараз все зробимо!». Кілька хвилин – і я вже вальси для хлопців грав, - захопливо оповідає Сергій Іванович.
Сергій Іванович Коломієць
Після служби чоловік повернувся до рідної Калинівки, де й працював трактористом у місцевому колгоспі. Проте цей період життя Сергія Коломійця важко назвати приємним та безтурботним:
- Я добре пам’ятаю перші післявоєнні роки: голод, безгрошів’я та інші негаразди. Було важко усім, але мені запам’ятався один епізод. В магазинах на прилавках було дуже мало їжі, а «ходовим» товаром була звичайнісінька тюлька. Зайшов у «воєнторг», відстояв чергу, хочу придбати трохи свіжої риби – не можна, свіжа лише для військовослужбовців. Потім іду до магазину біля заводу і те саме: довжелезна черга і відмова, бо я не робітник. Я працював у колгоспі, структурі, яка фактично годувала країну, але не міг придбати свіжої тюльки, бо я «ледачий», - зі смутком згадує Сергій Коломієць.
Робота в калинівському колгоспі стала причиною передчасної пенсії Сергія Івановича: чоловік отримав серйозне отруєння під час внесення гербіцидів на колгоспному полі, як наслідок – інвалідність другої групи.
Сергію Івановичу Коломійцю 90 років, проте він має значно молодший та дуже бадьорий вигляд. Чоловік зізнається: не відчуває старості. Цьому у нього своє пояснення - Сергій Іванович має гарну спадковість, каже, що його бабуся та прабабуся прожили понад сотню років. Окрім цього, чоловік уже пів століття не вживає алкоголю та не палить тютюну.
Одним із ключових факторів гарного самопочуття Сергія Івановича є його ментальний спокій, який він підтримує за допомогою улюбленого зайняття. Більшість інструментів, які освоїв пан Сергій, він віддав друзям та знайомим «...щоб вони грали, а не лежали у мене на полиці...». Проте один дорогий серцю інструмент все ж залишив: чоловік чи не щодня грає на своїй мандаліні, яку він придбав понад 50 років тому.
Наснагу до життя йому додає улюблена справа, яка починає знаходити продовження у його нащадках: онука Сергія Івановича навчається у музичній школі в Вінниці. Для онучки дідусь придбав фортепіано, яке прикрашає вітальню його будинку. Але поки дівчинка живе у себе вдома, Сергій Іванович не втрачає нагоди зіграти на інструменті різноманітні мелодії.
Читайте також:
